Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.А.,

розглянула у порядку письмового розгляду касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.04.2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Херсоні про стягнення витрат, пов'язаних з виплатою пенсій у зв'язку з втратою годувальника,

Управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні звернулось до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Херсоні про стягнення витрат на виплату у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві в сумі 405,72 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 року, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції у справі, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на обліку у відділенні ВД ФСНВ у м. Херсоні та отримував страхові виплати у зв'язку з втратою годувальника, як дитина потерпілого на виробництві ОСОБА_4 на підставі п.1 ч.2 ст. 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Медичним висновком від 06.05.1997 року, виданим Комсомольською районною лікарнею, ОСОБА_3 було встановлено інвалідність з дитинства. Медичний висновок був дійсний до 01.06.1998 року, з наступним переоглядом 06.05.1998 року.

Відповідно до акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, ОСОБА_4 загинув на виробництві ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Після закінчення навчання, з 01.07.2010 р. страхові виплати ОСОБА_3 було припинено. В матеріалах особової справи вказаної особи відсутні будь-які документи, які б підтверджували його інвалідність на момент смерті батька.

Згідно наданих відповідачем заперечень, після закінчення навчання, з 01.07.2010 р. страхові виплати ОСОБА_3 було припинено, крім того наступний переогляд у МСЕК ОСОБА_3 пройшов лише 20.08.2014 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо необґрунтованості позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Непрацездатними членами сім'ї вважаються діти померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

Згідно ст. 21, 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку обов'язок своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання чи пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також організація поховання померлого та відшкодування вартості пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов, покладений на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого і звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Статтею 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено умови призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, згідно якої пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Відмінним між Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) є те, що ст. 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 р. років, якщо вони не працюють;

3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;

5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

За вказаного правового регулювання правильними є висновку судів попередніх інстанцій, що відповідно до ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" коло осіб, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) вужче, ніж коло осіб, яким призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на загальних умовах.

Згідно ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми, в тому числі, складаються із страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Для визнання суми пенсії по втраті годувальника саме страховою виплатою в розумінні Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , підставою для такої виплати Закон визначає обов'язкову наявність страхового випадку.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Як встановлено, ОСОБА_4 загинув на виробництві, що підтверджується актом про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на обліку у відділенні ВД ФСНВ у м. Херсоні та отримував страхові виплати у зв'язку з втратою годувальника, як дитина потерпілого на виробництві ОСОБА_4 на підставі п.1 ч.2 ст. 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Після закінчення навчання, з 01.07.2010 страхові виплати ОСОБА_3 було припинено.

Предметом спору у цій справі є стягнення коштів, виплачених позивачем ОСОБА_3, як інваліду дитинства, в якості пенсії по втраті годувальника після закінчення навчання, т.я. на думку позивача ця особа як інвалід дитинства має право на довічне отримання такої пенсії.

Судами також встановлено, що медичний висновок від 06.05.1997, виданий лікарнею Комсомольського району ОСОБА_3 був дійсний до 01.06.1998 р., з наступним переоглядом 06.05.1998 р., однак наступний переогляд у МСЕК ОСОБА_3 пройшов лише 20.08.2014 року, що підтверджується випискою з акта первинного огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 10ААВ №384190 від 20.08.2014 р., якою останньому було встановлено довічно 3 гр. інвалідності.

Отже, ОСОБА_3 не відноситься до категорії осіб, які мають право на отримання пенсії по втраті годувальника, а саме - як дитині - інваліду, яка перебувала на утриманні годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

За змістом статей 8, 10, 81 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян, призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України з виплатою пенсій за рахунок їх коштів.

Згідно ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України, які формуються за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Колегія суддів вважає правильними висновку судів, що відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , якщо б ОСОБА_3 було встановлено інвалідність до 23 років і ця інвалідність безперервно існувала після досягнення цього віку, за ним би зберігалося право на відшкодування шкоди і після 23 років на період встановлення інвалідності.

Оскільки інвалідність у ОСОБА_3 існувала лише до досягнення зазначеного у Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) віку (23 роки) і встановлена лише зі спливом 10 років - 20.08.2014 р., то на теперішній час ОСОБА_3 не відноситься до категорії осіб, які мають право на отримання пенсії по втраті годувальника відповідно до ст. 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а саме - як дитині - інваліду, яка перебувала на утриманні годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Управління Пенсійний фонду повинно було призначити ОСОБА_3 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Призначення та сплата УПФУ в м. Херсоні пенсії в сумі 405,72 грн. у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_3 всупереч Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , не дає підстав для відшкодування Фондом витрат.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні залишити без задоволення, постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17.04.2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2015 року у цій справі залишити без змін.

ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.