Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого

Паневіна В.О.,

суддів

Глоса Л.Ф.  і  Кліменко М.Р.,

за участю прокурора   Морозової С.Ю.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві  14 листопада 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1. на судові рішення щодо нього, -

встановила:

вироком Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 квітня 2005 року

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, уродженця міста Омська (Російська Федерація), мешканця міста Миколаєва, раніше судимого: 1) 19 січня 1993 року за ст. 140 ч. 3 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки; 2) 30 листопада 1993 року за ст. ст. 140 ч. 2, 141 ч. 2 КК України (2341-14) на 6 років і 6 місяців позбавлення волі; 3) 7 вересня 2000 року за ст. 140 ч. ч. 2 і 3 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі, -

засуджено за:

-  ст. 185 ч. 3 КК України (2341-14) на 3 роки і  6місяців позбавлення волі;

-  ст. ст. 27 ч. ч. 2, 3 і ст. 187 ч. 3 КК України (2341-14) на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України (2341-14) ОСОБА_1. визначено остаточне покарання 11 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю, а згідно з вимогами ст. 70 ч. 4 КК України (2341-14) до покарання, призначеного йому за ст. 185 ч. 3 КК України (2341-14) за цим вироком, зараховано покарання, відбуте за вироком від 7 вересня 2000 року.

Цим же вироком засуджені ОСОБА_2. та ОСОБА_3., судові рішення щодо яких не оскаржено.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 12 липня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1. залишено без зміни.

ОСОБА_1. визнано судом винним і засуджено за те, що він 23 березня 2000 року близько 14-ої години проник до квартири № АДРЕСА_1 в місті Миколаєві, звідки таємно викрав майна ОСОБА_4. на суму 718 гривень.

Крім того, він за попередньою змовою з іншими засудженими у справі ОСОБА_2. та ОСОБА_3. відповідно до раніше розробленого плану 22 грудня 2004 року близько 13-ої години з проникненням в житло вчинили розбійний напад на ОСОБА_5., яка мешкала в квартирі № АДРЕСА_2 в місті Миколаєві.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. порушується питання про пом'якшення йому міри покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом, з урахуванням даних про незадовільний стан його здоров'я, захворювання на туберкульоз та ВIЛ-інфекцію, наявність на утриманні неповнолітньої дитини й інших, пом'якшуючих, на його думку, обставин. Крім того, він посилається на те, що судом було порушено кримінальний закон і визначено остаточне покарання більше ніж те, яке можна було призначити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора Морозову С.Ю., яка вважала, що в задоволенні  скарги має бути відмовлено, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково.

Доведеність винності ОСОБА_1. у вчиненні злочинів та правильність кваліфікації його дій по суті не оспорюється у скарзі, а висновки суду з цих питань є правильними.

Що стосується міри покарання, визначеної як за участь в розбійному нападі, так і за сукупністю злочинів,  то вона є невиправдано суворою. Як убачається із вироку, суд при призначенні ОСОБА_1. покарання врахував як пом'якшуючу обставину лише те, що він страждає на тяжке захворювання. Водночас, як убачається із постанови від  22 грудня 2004 року, кримінальну справу було порушено не щодо конкретних осіб, а за фактом умисного убивства ОСОБА_6., і лише після того, як  ОСОБА_1. 6 січня 2005 року звернувся до органів міліції з заявою про скоєний злочин, наступного дня було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_3., ОСОБА_1. і ОСОБА_2. (т.1 а. с. 73 - 74). Під час досудового слідства та в судовому засіданні ОСОБА_1. визнавав себе винним повністю у вчиненні злочинів. Отже, в даному випадку мали місце з'явлення із зізнанням, щире каяття та сприяння розкриттю злочину, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КПК України (1001-05) має визнаватися як пом'якшуючі покарання обставини. Крім того, як видно із протоколу судового засідання (т.2 а. с. 215), у цього засудженого є неповнолітня дитина, 1990 року народження, що також не враховано при призначенні покарання.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вказані обставини також мають бути враховані при призначенні ОСОБА_1. покарання, і тому воно має бути пом'якшено. Однак підстав для призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом, як про це порушено питання у скарзі, колегія суддів не вбачає. Тому скарга має бути задоволена частково.

Поряд з тим, колегія суддів вважає, що суд невірно застосував кримінальний закон, зарахувавши покарання, відбуте за вироком від 7 вересня 2000 року, без визначення його за сукупністю злочинів у порядку ч. 4 ст. 70 КК України (2001-05) . Як убачається із справи, ОСОБА_1. у 2000 році був засуджений за ст. 140 ч. ч. 2 і 3 КК України (2001-05) 1960 року на 3 роки позбавлення волі, це покарання відбув, а крадіжку у ОСОБА_4. вчинив до засудження за попереднім вироком. Тому в даному випадку суд мав визначити за сукупністю злочинів покарання спочатку на підставі ч. 1 ст. 70 КК України (2341-14) за останнім вироком, а вже потім за ч. 4 ст. 70 КК України (2341-14) . Цю помилку колегія суддів Верховного Суду України також вважає за необхідне виправити.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_1. задовольнити частково.

Вирок Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26 квітня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 12 липня 2005 року  щодо ОСОБА_1 змінити.

За ст. 27 ч. ч. 2 і 3 та ст.187 ч. 3 КК України (2341-14) пом'якшити йому основне покарання до восьми років і шести місяців позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч. 1 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 27 ч. ч. 2, 3 і ст. 187 ч. 3 та 185 ч. 3 КК України (2341-14) ,  визначити йому покарання шляхом часткового складання призначених покарань у виді дев'яти років і шести місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК України (2341-14) шляхом поглинення більш суворим покаранням за даним вироком  того покарання, що було призначене за вироком від 7 вересня 2000 року, визначити йому остаточне покарання у виді дев'яти років і шести місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України (2341-14) зарахувати в строк покарання, остаточно визначеного за даним вироком, те покарання, що відбуто ОСОБА_1. за вироком від 7 вересня 2000 року, тобто три роки позбавлення волі.

У решті ці ж судові рішення щодо ОСОБА_1. залишити без зміни.