Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Бех М.О., суддів - Кульбаби В.М., Зубара В.В., при секретарі судового засідання - Краснощок О.В., з участю прокурора - Парусова А.М., засудженого - ОСОБА_1, його захисника - адвоката Маркевича А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне (в режимі відеоконференції) провадження 5-1904км15 за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Маркевича А.М. на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року та на ухвалу колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 29 квітня 2015 року щодо ОСОБА_1, -

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Києва, який проживає у цьому ж місті по АДРЕСА_1, раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено за вказаною нормою кримінального закону покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3, щодо якого судові рішення не оскаржуються.

Вироком вирішено питання про речові докази.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 04 листопада 2014 року, близько 20 години 40 хвилин, на території парку імені О.С. Пушкіна, що по проспекту Перемоги, 38 у місті Києві, за попередньою змовою з ОСОБА_3 вчинив грабіж за наступних обставин. З метою заволодіння майном ОСОБА_5 ОСОБА_1 наніс йому два удари в область голови, від чого потерпілий впав і випустив з рук мобільний телефон "Samsung i9082", а ОСОБА_3 заволодів цим телефоном. У зазначений спосіб, застосувавши насильство, що не було небезпечним для життя і здоров'я ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 відкрито викрали його майно вартістю 1900 гривень.

Ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 29 квітня 2015 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Маркевич А.М., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і суворість призначеного покарання, порушує питання про зміну судових рішень та звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Як вважає захисник судом необґрунтовано зроблено висновок про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. На думку автора скарги, суд не дав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності притягується вперше, виховувався у неповній сім'ї, до скоєння кримінального правопорушення займався суспільно корисною працею, за місцем роботи і навчання характеризується позитивно, у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував завдану шкоду і потерпілий клопотав перед апеляційним судом про пом'якшення призначеного ОСОБА_1 покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не вбачає.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 186 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

Призначене цьому засудженому покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Перевіряючи викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до розділів ХІ, ХІІ Кримінального кодексу України (2341-14) призначення покарання і звільнення від його відбування є різними кримінально-правовими інститутами.

Виходячи з наведеного, застосування чи незастосування судом положень ст. 75 КК України не може свідчити про м'якість або суворість призначеного покарання.

Як убачається зі змісту скарги, захисник, вказуючи, у тому числі, на суворість призначеного покарання, вид і розмір останнього по суті не оспорює, а порушує питання лише про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Однак доводи захисника про безпідставне, на його думку, незастосування судом положень ст. 75 КК не можуть вважатися переконливими.

Висновок про неможливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, судом зроблено виходячи з того, що засуджений вчинив умисний тяжкий корисливий злочин із застосуванням фізичного насильства за попередньою змовою групою осіб. При цьому судом обґрунтовано враховано більш активну роль ОСОБА_1, який особисто наносив потерпілому удари для заволодіння його майном, а також його ініціативу на вчинення кримінального правопорушення.

Наведені у скарзі захисника дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують покарання, зокрема, вчинення злочину вперше, активне сприяння його розкриттю та щире каяття, знайшли належну оцінку суду першої інстанції при призначенні покарання у мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України.

Інших даних та обставин, які б безсумнівно свідчили про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням в касаційній скарзі захисника не наведено.

Заявлені у касаційній скарзі захисника обставини - відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди і позиція потерпілого щодо призначення покарання колегією суддів не можуть визнаватися достатніми для прийняття рішення про звільнення особи, засудженої за умисний тяжкий злочин, від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів апеляційного суду, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника Маркевича А.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, ретельно перевірила викладені у ній доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі.

За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність і обґрунтованість вироку, виклавши своє рішення в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Маркевича А.М. залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 квітня 2015 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.