Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Федченка О.С.

суддів

Школярова В.Ф. і Філатова В.М.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 листопада 2006 року  кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 травня 2005 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, 

IНФОРМАЦIЯ_1 народження,

громадянин України, який раніше неодноразово

був судимий, останній раз 25 травня 1999 року

за ст.ст. 141 ч.2, 140 ч.3, 17 ч.2, 141 ч.2, 43

КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі, -

засуджений:

за ст. 186 ч.2 КК України (2341-14) на 4 (чотири) роки позбавлення волі,

ст. 185 ч.2 КК України (2341-14) на 3 (три) роки позбавлення волі і на підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів остаточно визначено 4 (чотири) роки позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 3 серпня 2005 року зазначений вирок залишений без зміни.

За вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 18 серпня 2004 року на території літнього кінотеатру на АДРЕСА_1, за обставин встановлених судом та детально наведених у вироку, відкрито заволодів мобільним телефоном, що належав ОСОБА_2 та стартовим пакетом до нього, а всього майном на загальну суму 548 грн.

Крім того, 13 вересня 2004 року приблизно о 14 год. ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 шляхом вільного доступу, повторно таємно викрав майно та гроші ОСОБА_3 на загальну суму 500 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність, неповноту та необ'єктивність досудового і судового слідства та інші суттєві порушення кримінально-процесуального закону, що потягли неправильну кваліфікацію його дій за ст. 186 ч.2, 185 ч.2 КК України (2341-14) .

Він стверджує, що мобільний телефон потерпілий ОСОБА_2 передав йому добровільно, а також зазначає, що не викрадав у потерпілої ОСОБА_3 гроші в сумі 200 грн.

З урахуванням наведених у скарзі доводів засуджений просить змінити судові рішення та враховуючи те, що він є інвалідом 3 групи, тяжко хворий, має на утриманні 3 дітей, пом'якшити призначене йому покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи, розглянувши наведені засудженим у скарзі доводи, касаційний суд вважає, що слід відмовити у задоволенні скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, органи  досудового слідства і суд дослідили всі обставини події злочину, які могли мати значення для прийняття правильного рішення у справі, а тому доводи засудженого про неповноту й однобічність слідства у справі є необгрунтованими.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за які його засуджено грунтується на зібраних доказах, які судом повно перевірялися і яким дана належна оцінка відповідно до вимог ст. 67 КПК України (1001-05) .

Доводи засудженого у касаційній скарзі про необгрунтованість його обвинувачення спростовуються показаннями потерпілої, свідків, а також показаннями самого засудженого ОСОБА_1 на досудовому слідстві та в судовому засіданні.

Суд не мав підстав сумніватися у правдивості показань потерпілої ОСОБА_3 стосовно викрадення у неї ОСОБА_1 200 грн., а тому обгрунтовано взяв їх за основу вироку.

Відповідно до установлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_1 кваліфіковані правильно за ст.ст. 186 ч.2, 185 ч.2 КК України (2341-14) .

При перевірці справи не виявлено допущених органом досудового слідства і судом істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону при дослідженні обставин справи й оцінці доказів, а також не встановлено обставин, які б свідчили про необ'єктивність проведеного досудового та судового слідства у справі, на що посилається засуджений у скарзі.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України (2341-14) і є необхідним та достатнім для його виправлення.

При цьому за ст. 186 ч.2 КК України (2341-14) , що є тяжким злочином, суд обрав засудженому мінімальне покарання в межах санкції даного закону. Не допустив суд порушень закону і при застосуванні ст. 70 КК України (2341-14) .

Підстав для пом'якшення покарання ОСОБА_1 про що він просить у касаційній скарзі, не вбачається у матеріалах справи.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Всі наведені засудженим доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги належним чином перевірялись. Апеляційний суд визнав правильними оцінку судом першої інстанції доказів у справі та встановлені ним фактичні обставини за кожним обвинуваченням.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1001-05) .

Отже, при перевірці справи не виявлено передбачених ст. 398 КПК України (1001-05) підстав для скасування чи зміни судових рішень щодо ОСОБА_1 у касаційному порядку і відповідно немає підстав для призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням зазначених у ст. 384 КПК України (1001-05) осіб.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах, -

у х в а л и л а :

Відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1.