Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сахна Р. І.,

суддів: Крещенка А. М., Щепоткіної В. В.,

при секретарі

судового засідання Мельник Г. А.,

за участю прокурора Опанасюка О. В.,

засудженого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12014110030003806 від 14 серпня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тбілісі, Грузія, громадянина Грузії, жителя АДРЕСА_1 без реєстрації (АДРЕСА_2) раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2011 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 25 грудня 2013 року умовно-достроково на невідбутий термін 1 рік 2 місяці 14 днів, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК,

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат Мельник С. В., не оскаржуючи доведеності винуватості й кваліфікації дій, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_2 змінити і пом'якшити призначене останньому покарання.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_2, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить постановлені у кримінальному провадженні судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На думку засудженого, під час досудового та судового слідства було порушено його право на захист. Крім того, засуджений вважає, що суд незаконно визнав обставиною, що обтяжує покарання, рецидив злочинів, а апеляційний суд всупереч вимогам кримінального процесуального закону позбавив його можливості виступити в дебатах.

За вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2014 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ст. 71 КК до покарання, призначеного ОСОБА_2

за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2011 року й остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він у 2014 році на вул. Таращанській у м. Білій Церкві в Київській області повторно таємно викрав чуже майно за таких обставин:

- 07 червня приблизно о 15.30 год. з автомобіля марки "Мерседес" (державний номерний знак НОМЕР_1), належного ОСОБА_6, пошкодивши заднє скло, - майно на загальну суму 5610 грн;

- 14 серпня приблизно о 12.40 год. з автомобіля "Сітроен Ц4 Пікассо" (державний номерний знак НОМЕР_2), пошкодивши скло правих передніх дверей, - належне ОСОБА_7 майно на загальну суму 2560 грн;

- 23 серпня приблизно о 18.00 год. з автомобіля "Фіат Добло" (державний номерний знак НОМЕР_3), пошкодивши скло правих задніх дверей, - належне ОСОБА_8 майно на загальну суму 1100 грн.

Апеляційний суд під час розгляду справи за апеляційними скаргами засудженого та його захисника залишив без змін вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_2.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3, які кожен окремо підтримали касаційні скарги захисту, думку прокурора, який заперечив проти їх задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах та доповненнях доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисника Мельника С. В. та засудженого ОСОБА_2 не підлягають задоволенню на таких підставах.

До висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, суд дійшов на підставі доказів, перевірених у судовому засіданні в порядку ч. 3 ст. 349 КПК та належно оцінених у вироку.

Правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2 у касаційних скаргах не оспорюється.

Доводи засудженого ОСОБА_2 в касаційній скарзі про порушення права на захист під час досудового та судового слідства є безпідставними і не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Із вказаних матеріалів вбачається, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу проживав на території України. Зокрема, відповідно до копії свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 15 січня 1994 року ОСОБА_2 уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_9 (а.к.п. 65); відповідно до вимоги Управління інформаційних технологій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з 1995 року ОСОБА_2 4 рази відбував покарання у різних виправних колоніях на території України (а.к.п. 57,58); у протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, під час ознайомлення з правами за участю захисника Мельника С. В. ОСОБА_2 власноруч зазначив, що підстави затримання йому зрозумілі, заяв та зауважень не має.

В результаті перевірки матеріалів кримінального провадження не було виявлено даних, які б давали підстави вважати, що захисник Мельник С. В. неналежно виконував обов'язки з надання правової допомоги ОСОБА_2

Крім того, під час досудового слідства ОСОБА_2 роз'яснювались усі гарантовані законом процесуальні права, в тому числі й право

на користування рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача. Проте засуджений ОСОБА_2 жодних клопотань не заявляв, у тому числі не заявляв клопотання про зустріч з представником дипломатичної чи консульської установи своєї держави.

Матеріали кримінального провадження не містять також даних на підтвердження того, що ОСОБА_2 звертався з клопотаннями про призначення йому перекладача.

Як убачається зі звукозапису судового засідання, в апеляційному суді засуджений ОСОБА_2 у судових дебатах підтримав вимоги, викладені в його апеляційній скарзі. Не містить звукозапис судового засідання в апеляційному суді й даних на підтвердження того, що засудженого ОСОБА_2 було позбавлено права виступити з останнім словом.

Доводи засудженого про те, що місцевий суд при призначенні покарання всупереч положенням ч. 1 ст. 88 КК незаконно врахував обставину, яка обтяжує покарання, - рецидив злочину, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у випадку вчинення нового злочину особою, яка має судимість, а також в інших випадках, передбачених законом України. Закон визначає судимість як таку обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин.

Рецидив злочинів може бути враховано судом за п. 1 ч. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання, за умови, якщо: і попередній, і знову вчинений злочини були умисними; на час вчинення нового злочину судимість за попередній ще не було погашено чи знято або якщо рецидив не є ознакою, зазначеною в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК (2341-14) як така, що впливає на кваліфікацію вчиненого.

З огляду на викладене та з урахуванням певних строків погашення судимості, передбачених ст. 55 КК 1960 року та ст. 89 КК, колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано визнав рецидив злочинів обставиною, що обтяжує покарання.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовною підставою для скасування або зміни судових рішень, не виявлено.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 433, 436- 438 КПК, колегія суддів

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 січня 2015 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги останнього та його захисника Мельника С. В. - без задоволення.

ухвала касаційного суду набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.