Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

головуючого-судді

Міщенка С.М.,

суддів

Кармазіна Ю.М., Стрекалова Є.Ф.

та прокурора

Вергізової Л.А.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 31 жовтня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 травня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 2 серпня 2005 року.

Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 травня 2005 року

ОСОБА_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено: - за ч. 4 ст. 187 КК України (2341-14) на 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 121 КК України (2341-14) на 10 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю цих злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 на відшкодування заподіяної шкоди 1664 грн. 80 коп.

Цим же вироком за ст. ст. 187 ч. 4 та 121 ч. 2 КК України (2341-14) на 12 років позбавлення волі засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржено.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 2 серпня 2005 року вирок щодо засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в порядку ст. 365 КПК України (1001-05) змінено, їхні дії перекваліфіковано з ч. 4 ст. 187 КК України (2341-14) на ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) і за цим законом призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі кожному, а на підставі ст. 70 КК України (2341-14) ОСОБА_1 та ОСОБА_4. визначено остаточне покарання у виді 12 років позбавлення волі.

Згідно з вироком та внесеними до нього змінами ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 28 квітня 2003 року, приблизно о 15-й год., за попередньою змовою із засудженим у цій справі ОСОБА_4., маючи умисел на заволодіння майном ОСОБА_5, вони прийшли до АДРЕСА_1 і постукали у двері квартири. Коли до них вийшов ОСОБА_5, ОСОБА_1 умисно наніс йому удар кулаком в обличчя, від якого потерпілий упав на сходовий майданчик між 4 та 5 поверхами.

Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через відкриті двері проникли у вказану вище квартиру, де побачивши сина потерпілого ОСОБА_6, почали наносити йому удари руками і ногами у різні частини тіла, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження. Дружина потерпілого ОСОБА_3 намагалася перешкодити злочинним діям ОСОБА_2 і ОСОБА_1, але останній наніс їй удар рукою по голові, заподіявши легкі тілесні ушкодження.

Продовжуючи злочинні дії, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи узгоджено між собою, маючи умисел на заволодіння чужим майном, умисно нанесли ОСОБА_5 численні удари руками і ногами у різні частини тіла, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Подолавши волю членів сім'ї IНФОРМАЦIЯ_1, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заволоділи магнітофоном "Маяк" вартістю 245 грн., що належав потерпілому ОСОБА_5, а також грошима у сумі 2 грн. та велосипедом "Турист" вартістю 188 грн. потерпілого ОСОБА_6, яким розпорядилися на власний розсуд.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, за її змістом, просить правильно кваліфікувати його злочинні дії та призначити більш м'яке покарання. При цьому він посилається на те, що потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження внаслідок падіння, а не побиття.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення судових рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню

Доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть потерпілого ОСОБА_5, настали від падіння останнього з висоти власного тіла, спростовуються висновками судово-медичної експертизи № 447 від 16 травня 2003 року, проведеної під час досудового слідства (т.1, а.с. 119-120), висновками комплексної судово-медичної експертизи № 96-К від 11.08.2004 року, проведеної під час судового розгляду справи (т.2, а.с.1-55), а також показаннями судово-медичного експерта Шилана В.I. під час судового слідства (т. 3, а.с. 314-316).

Iз змісту зазначених висновків судово-медичних експертиз та показань експерта вбачається, що смерть ОСОБА_5 настала від закритої черепно-мозкової травми з крововиливами під тверду і м"яку оболонки мозку, з забоєм головного мозку, що виникли від тілесних ушкоджень, нанесених в обличчя та голову. Виявлена у ОСОБА_5 черепно-мозкова травма не могла виникнути при обставинах, на які вказують ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Підстав для сумніву в правильності висновків судово-медичних експертиз у суду першої та апеляційної не було, оскільки зазначені висновки узгоджуються із показаннями потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_3 під час досудового і судового слідства, з яких вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не тільки на сходовій площадці, а й у квартирі нанесли ОСОБА_5 численні удари руками і ногами по обличчю та голові.

Таким чином колегія суддів вважає, що судом правильно встановлені фактичні обставини заподіяння обома засудженими тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5, які спричинили його смерть, а тому злочинні дії засудженого ОСОБА_1 вірно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 121 КК України (2341-14) . З урахуванням змін, внесених апеляційною інстанцією, його дії також вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) , що не оспорюється засудженим у касаційній скарзі.

Разом із тим, касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині пом"якшення призначеного йому покарання з таких підстав.

Вироком суду йому та ОСОБА_2 за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 187 ч. 4 та 121 ч. 2 КК України (2341-14) , шляхом часткового складання призначених покарань було визначено остаточне покарання у виді 12 років позбавлення волі. При цьому суд першої інстанції визначив частку покарання для складення за сукупністю злочинів у виді одного року позбавлення волі. За таким же принципом мала діяти і апеляційна інстанція, виходячи із того, що справа переглядалася за апеляціями засуджених та прокурора, який просив про перекваліфікацію їхніх дій з ч.4 ст. 187 на ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) . Проте, правильно застосувавши вимоги ч. 2 ст. 70 КК України (2341-14) щодо призначення засудженим покарання в межах його виду, апеляційний суд не дотримався принципу, застосованого судом першої інстанції, погіршивши тим самим становище засуджених всупереч вимогам кримінально-процесуального закону. Тому ухвала апеляційного суду підлягає зміні в цій частині, у тому числі щодо ОСОБА_4 в порядку ст. 395 КПК України (1001-05) .

На підставі наведеного, керуючись статтями 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 2 серпня 2005 року щодо ОСОБА_1 та в порядку ст. 395 КПК України (1001-05) щодо засудженого ОСОБА_2 змінити, на підставі ч. 2 ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст.186 та ч. 2 ст. 121 КК України (2341-14) , визначити ОСОБА_1 та ОСОБА_4. остаточне покарання у виді 11 років позбавлення волі кожному.