5-5092км06 Про вчинення хуліганства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, спричинення легких тілесних ушкоджень - Текст документа

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 жовтня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою законного представника неповнолітньої потерпілої - ОСОБА_1 на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2006 року щодо ОСОБА_2

Вироком Жовтоводського районного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2004 року

ОСОБА_2, IНФОРМАЦIЯ_1народження, не судимого,

засуджено за ст.ст. 15 ч. 2 - 152 ч. 3 КК України (2341-14) на 7 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2006 року цей вирок змінено, дії ОСОБА_2 перекваліфіковано зі ст.ст. 15 ч. 2 - 152 ч. 3 КК на ст. 296 ч. 1 КК України (2341-14) та йому призначено 3 роки обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України (2341-14) його звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 2 роки. На підставі ст. 1 п."б" Закону України від 31 травня 2005 року "Про амністію" ОСОБА_2 звільнено від покарання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.

З урахуванням змін, внесених апеляційним судом, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що 27 лютого 2004 року він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, в своїй квартирі у м. Жовті Води вчинив хуліганство, що супроводжувалося особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, щодо неповнолітньої ОСОБА_3, спричинивши їй легкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі законний представник потерпілої - ОСОБА_1, зазначаючи, що апеляційний суд допустив неправильне застосування закону і дії ОСОБА_2 безпідставно перекваліфікував зі ст.15 ч. 2 - 152 ч. 3 КК на ст. 296 ч. 1 КК України (2341-14) , що призвело до призначення йому занадто м'якого покарання , ставить питання про скасування зазначеної ухвали з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, законного представника неповнолітньої потерпілої - ОСОБА_3, яка підтримала доводи касаційної скарги, засудженого ОСОБА_2, який заперечував проти їх задоволення, міркування прокурора, на думку якого є підстави для скасування постановленої у справі ухвали апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника неповнолітньої потерпілої підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 377 КПК України (1001-05) в апеляційній ухвалі має бути зазначена суть апеляції та докладні мотиви прийнятого рішення. При скасуванні або зміні вироку в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необгрунтованість вироку.

Проте, апеляційний суд ці вимоги закону належним чином не виконав.

Як убачається із вироку районного суду від 10 листопада 2004 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні замаху на згвалтування неповнолітньої ОСОБА_3 із спричиненням їй при цьому легких тілесних ушкоджень та з пошкодженням одягу, проте він свій злочинний намір не довів до кінця із причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпіла вчинила йому активний опір, а ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які були в квартирі, припинили його дії .

Колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду за апеляціями засудженого ОСОБА_2 і його захисника ОСОБА_6, які ставили в них питання про скасування вироку щодо ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу злочину, та апеляціями законного представника неповнолітньої потерпілої і прокурора, які ставили питання про скасування вироку за м'якістю призначеного засудженому покарання, розглянула цю справу в апеляції 17 лютого 2006 року.

При цьому, заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_2 і його захисника ОСОБА_6 та думку прокурора, колегія судів зробила переоцінку доказів і дійшла іншого висновку, ніж суд першої інстанції, зокрема, що умисел ОСОБА_2 був спочатку направлений на вчинення згвалтування ОСОБА_3 , в якої мали місце тілесні ушкодження і порвана одежа, проте в подальшому він добровільно відмовився від нього, оскільки в квартирі були ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які говорили йому, щоб він відпустив дівчину.

Тому колегія суддів дійшла думки, що в діях ОСОБА_2 є склад іншого злочину - хуліганства і перекваліфікувала його дії зі ст.ст. 15 ч. 2 - 152 ч. 3 КК України (2341-14) на ст. 296 ч. 1 КК України (2341-14) .

Проте переоцінити докази і дійти іншого висновку, ніж суд першої інстанції, колегія судів вправі була лише після проведення судового слідства .

Зокрема, із ст. 358 ч. 3 КПК України (1001-05) вбачається, що в разі, коли судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно(що мала на увазі колегія суддів, змінюючи вирок), апеляційний суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково. При цьому, відповідно до вимог ст. 358 ч. 1 КПК України (1001-05) , суд має вирішити питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду, і серед них про необхідність проведення судового слідства та його обсяг, про список осіб, які підлягають виклику та інших питань.

Судове слідство відповідно до вимог ст. 362 ч. 5 КПК України (1001-05) , провадиться за правилами глави 26 КПК (1001-05) щодо тієї частини вироку, законність і обгрунтованість якої оспорюється в апеляції .

При цьому, що випливає з вимог ст. 84 КПК України (1001-05) , ведеться протокол судового засідання.

Разом із тим, колегія суддів порушила ці вимоги закону, не проводячи судового слідства, без вирішення питання про його обсяг, без присутності потерпілої і її законного представника, без допиту потерпілої та свідків, показання яких апеляційним судом були покладені в основу ухвали, без ведення протоколу судового засідання(його відсутність згідно ст. 370 ч. 2 п. 10 КПК України (1001-05) віднесено до істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що відповідно до вимог ст. 398 ч. 1 п. 1 КПК України (1001-05) , тягне скасування судового рішення), дала переоцінку доказів, досліджених судом першої інстанції та встановила зовсім інші обставини, які не випливають із показань потерпілої і свідків.

Крім того, колегія суддів зазначивши в ухвалі, що умисел ОСОБА_2 був спочатку направлений на вчинення згвалтування ОСОБА_3, у зв'язку з чим він спричинив їй тілесні ушкодження і порвав одежу, дійшовши при цьому думки, що потерпіла йому не вчиняла опору, і що в подальшому він добровільно відмовився від злочину, оскільки в квартирі були ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які говорили йому, щоб він відпустив дівчину, заклала протиріччя .

Судова колегія не дала при цьому оцінку тим фактам, що якщо ОСОБА_3 не вчиняла опору і ОСОБА_2 не намагався її згвалтувати, то звідки ж у першої з'явились тілесні ушкодження і чому в неї було порвано одяг.

Колегія суддів, пославшись на постанову Пленуму Верховного Суду України N 4 від 27.03.92р. " Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини", не взяла до уваги положення, які закладено в п. 18 цієї постанови.

З його змісту вбачається, що у справах про замах на згвалтування суди повинні встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої та з яких причин злочин не було доведено до кінця.

Не взято до уваги і п. 19 цієї постанови. За його змістом, для визнання відмови від згвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії, не може визнаватись добровільною відмова від згвалтування, котра викликана неможливістю дальшого продовження злочинних дій з причин, незалежних від волі винного (наприклад, коли цьому перешкодили інші особи, або насильник не зміг подолати опору потерпілої чи не міг закінчити злочин з фізіологічних причин тощо).

Зазначені обставини дають підстави вважати, що висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 добровільно відмовився від згвалтування неповнолітньої ОСОБА_3 і що в його діях є склад злочину - хуліганство, є суперечливими, дещо передчасними і не мотивованими, а ухвалу суду - такою, що не відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1001-05) .

З огляду на це та з урахуванням положень ст. 398 КПК України (1001-05) ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді має бути враховано наведене у даній ухвалі, перевірені доводи апеляцій засудженого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_6, законного представника неповнолітньої потерпілої і прокурора, а також викладені у касаційній скарзі законного представника неповнолітньої потерпілої - ОСОБА_1, і в залежності від установленого повинно бути прийнято рішення, яке б відповідало вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу законного представника неповнолітньої потерпілої - ОСОБА_1 задовольнити, а ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2006 року щодо ОСОБА_2 скасувати і справу направити на новий апеляційний розгляд у той же суд в іншому складі суддів.