Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

головуючого Кармазіна Ю.М.,  суддів Школярова В.Ф. і Стрекалова Є.Ф., 

розглянула в судовому засіданні в м. Києві  17 жовтня 2006 року  кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 3 листопада 2004 року.

Цим вироком  ОСОБА_1,

27 вересня 1980 року народження,

раніше судимого:

-29 жовтня 1996 р. за ст. 81 ч. 1 КК України (2341-14)   на 3 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на підставі ст. 46-1 КК України (2341-14)   на 2 роки,

-29 квітня 1998 р. за ст. 140 ч. 2, 43 КК України (2341-14)   на 3

роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого 27.04.2000р. умовно - достроково на невідбутий строк 1 рік 1 місяць,

-18 січня 2001 р. за ст.ст. 81 ч. 3, 208, 43 КК України (2341-14)

на 3 роки 6 місяців позбавлення волі,

засуджено за ст. 383 ч. 1 КК України (2341-14) на 1 рік 6 місяців позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України (2341-14)   його звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 1 рік із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 п.п. 3,4  КК України (2341-14) .

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 9 серпня 2004 року після вчинення  наїзду транспортним засобом на пішохода ОСОБА_2 і втечі з місця дорожньо-транспортної пригоди, з метою уникнення відповідальності за вчинені злочини, з'явився до правоохоронних органів і дав завідомо неправдиві відомості про обставини вчинення наїзду на пішохода, а саме що його автомобіль був викрадений невідомими особами до моменту дорожньо-транспортної пригоди.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, зазначаючи, що у справі допущено однобічність та неповноту досудового і судового слідства, що на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди він був підозрюваним і  неправдиві показання дав з метою самозахисту, тому вважає, що не повинен  нести за це відповідальність, просить скасувати зазначений вирок і  направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для внесення справи на касаційний розгляд з метою її перегляду.

Твердження в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 про те, що його за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочинів засуджено необгрунтовано, є безпідставними.

Винність ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного злочину підтверджується показаннями самого засудженого ОСОБА_1, який не заперечував, що дав неправдиві показання про викрадення його автомобіля з метою уникнення відповідальності за вчинені злочини.

Ці його показання узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_3, яку засуджений умовив написати заяву про викрадення його автомобіля у міліцію, а також свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до начальника Лисичанського МВ УМВС із заявою про розшук свого автомобіля і дав письмові пояснювання в якості потерпілого від незаконного заволодіння транспортним засобом, а не підозрюваного у справі щодо вчинення наїзду на пішохода. Про відповідальність за дачу неправдивих показань його було повідомлено.

Тому доводи в скарзі засудженого ОСОБА_1 про те, що він не має нести відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, є необгрунтованими.

Зазначені у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 доводи про неповноту досудового і судового слідства, про проявлену у зв'язку з цим необ'єктивність, стосуються перегляду касаційним судом фактичних обставин справи з підстав, зазначених у ст.ст. 368, 369 КПК України (1001-05) .

Разом із тим, касаційний суд переглядати їх не вправі, оскільки законом передбачено, що відповідно до вимог ст. 398 КПК України (1001-05) , підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови є: істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Проте даних, які б свідчили, що стосовно ОСОБА_1 неправильно застосовано кримінальний закон, допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону  чи що призначене йому покарання не відповідає тяжкості ним вчиненого та його особі, не виявлено.

Отже, передбачені ст. 398  ч. 1 КПК України (1001-05) підстави для призначення справи щодо ОСОБА_1 до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України (1001-05) , відсутні.

З урахуванням наведеного, керуючись ч. 2 ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

ухвалила:

у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1  відмовити.