Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного

Суду України у складі:

головуючого, судді

Короткевича М.Є.,

cуддів за участю прокурора

Пошви Б.М. і Нікітіна Ю.I., Сухарєва О.М.

розглянула в судовому засіданні 17 жовтня 2006 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2005 року, яким

ОСОБА_1, громадянку України,

раніше не судиму,

засуджено за ч.1 ст.296 КК України (2341-14) на 2 роки обмеження волі, за ч.1 ст.122 КК України (2341-14) на 1 рік 6 місяців обмеження волі, на підставі ст.70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів остаточно призначено 2 роки обмеження волі, а на підставі ст.75 КК України (2341-14) звільнено від покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_1 засуджено за те, що вона 11 грудня 2004 року приблизно о 14-й годині 20 хв., перебуваючи на ринку IНФОРМАЦIЯ_1 в м. Харкові, грубо порушуючи громадський порядок і проявляючи цинізм, під час сварки з потерпілою ОСОБА_2 умисно нанесла їй удари руками по обличчю і в голову та ногами по тулубу і ногах, заподіявши потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на неповноту і однобічність досудового і судового слідства та порушення КПК України (1001-05) під час їх проведення, просить про скасування постановленого щодо неї вироку і направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд. При цьому засуджена зазначає, що тілесні ушкодження спричинила потерпілій не з хуліганських мотивів, а на грунті неприязних стосунків, а тому її необгрунтовано засуджено за вчинення хуліганських дій.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про законність і обгрунтованість постановленого вироку, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.22 КПК України (1001-05) прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.

Розслідуючи справу щодо ОСОБА_1 і розглядаючи її в суді, як орган досудового слідства, так і суд, не виконали вимог зазначеного закону, що зумовило винесення в цій справі незаконного рішення.

Звинувачуючи ОСОБА_1 і визнаючи її винною у вчиненні щодо ОСОБА_2 хуліганських дій і заподіянні їй тілесних ушкоджень середньої тяжкості, досудове слідство і суд виходили з того, що засуджена по відношенню до потерпілої діяла з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, що виразилося у спричиненні тілесних ушкоджень. Такий висновок досудового слідства і суду не грунтується на матеріалах справи.

Так, із показань ОСОБА_1 на досудовому слідстві і в суді вбачається, що причиною конфлікту з потерпілою була розмова ОСОБА_2 з чоловіком засудженої, якого потерпіла умовляла покинути ОСОБА_1 і пропонувала йому знайти іншу жінку. Допитаний на досудовому слідстві в якості свідка ОСОБА_3 підтвердив факт такої розмови з потерпілою і пояснив, що ОСОБА_1. почала з'ясовувати стосунки із ОСОБА_2 після того, як дізналася від нього про цю розмову.

Враховуючи ці показання засудженої та її чоловіка, які нічим не спростовані, а також інші обставини справи (нетривалість конфлікту, порушення роботи ринку внаслідок дій засудженої не відбулося), колегія суддів вважає, що ОСОБА_1. заподіяла потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості на грунті неприязних стосунків, а не з хуліганських мотивів, як зазначив у вироку суд.

За умови, коли судом неправильно застосовано кримінальний закон, постановлений вирок в частині засудження ОСОБА_1 по епізоду вчинення нею хуліганства з особливою зухвалістю щодо ОСОБА_2 підлягає скасуванню, а справа закриттю на підставі п. 2 ст.6 КПК України (1001-05) за відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України (2341-14) .

Щодо засудження ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КК України (2341-14) , то її винність у заподіянні ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середньої тяжкості доведена показаннями самої засудженої, яка не заперечувала факт нанесення ушкоджень, що підтверджується також показаннями потерпілої та свідків, висновками судово-медичних експертиз.

Призначене ОСОБА_1 за цим законом покарання відповідає вимогам ст.65 КК України (2341-14) і є домірним скоєному злочину.

Керуючись ст.ст.395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 21 червня 2005 року в частині засудження ОСОБА_1 за ч.1 ст.296 КК України (2341-14) скасувати, а справу в цій частині закрити на підставі ст.6 п.2 КПК України (1001-05) за відсутністю в її діях складу злочину.

Вважати ОСОБА_1 засудженою за ч.1 ст.122 КК України (2341-14) до 1 року 6 місяців обмеження волі, із звільненням від покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України (2341-14) , з іспитовим строком 1 рік.