Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кияшка А.Я.,

суддів

Колесника М.А., Лавренюка М.Ю.

за участю прокурора

Микитенка О.П.,

захисника

ОСОБА_1,

засудженого

ОСОБА_2

розглянула в судовому засіданні 12 жовтня 2006 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1 на вирок апеляційного суду м. Севастополя від 15 грудня 2005 року стосовно ОСОБА_2

Вироком Ленінського районного суду м. Севастополя від 22 грудня 2005 року

ОСОБА_2,

IНФОРМАЦIЯ_1,

пенсіонер, судимості не мав,

- засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) на 3 роки

позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 3 роки.

ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 296 КК України (2341-14) виправданий.

Вироком апеляційного суду м. Севастополя від 15 червня 2006 року вирок щодо ОСОБА_2 в частині його виправдання за ч. 4 ст. 296 КК України (2341-14) , скасований, і йому призначено

за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) - 3 місяці арешту;

за ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) - 3 роки позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України (2341-14) ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) звільнений від відбування покарання у зв'язку із закінченням строку давності.

На підставі ст. 75 КК України (2341-14) ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання за ч.1 ст.122 КК України (2341-14) з випробуванням та іспитовим строком терміном на 3 роки.

ОСОБА_2 визнаний винним і засуджений за те, що 25 вересня 2002 року, перебуваючи біля торгового місця НОМЕР_1 речового ринку, розташованого на АДРЕСА_1 в ході сварки з ОСОБА_3 на грунті того, кому з них належать торгові місця, наніс останньому кулаками удари в голову, після чого потерпілий відійшов від нього, але в проході між рядами його наздогнав ОСОБА_2 і став погрожувати вбивством, заявляв при цьому, що не поступиться своїм торговим місцем, розмахував перед ним ножем.

Присутні при цьому ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інші затримали ОСОБА_2, а ОСОБА_4 відібрала у нього ніж.

Після цього, ОСОБА_2 взяв із своєї машини сокиру, підбіг до ОСОБА_3 і замахнувся на нього і знову став виказувати погрози вбити його.

Виражався при цьому нецензурними словами на адресу потерпілого та членів його сім'ї.

Через деякий час ОСОБА_4 знову відібрала сокиру у ОСОБА_2.

Продовжуючи неправомірні дії, ОСОБА_2, проходячи повз ОСОБА_3, наніс йому удар кулаком в груди, після чого потерпілий з місця скоєння злочину втік. Внаслідок нанесених ОСОБА_2 ударів ОСОБА_3, йому були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційних скаргах:

- потерпілий ОСОБА_3 вважає, що суд невірно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) , оскільки його хуліганські дії з застосуванням сокири були припинені ОСОБА_6 та ОСОБА_7, тобто засуджений вчинив хуліганство пов'язане з опором громадянам, які припиняли хуліганські дії та невірно виключив кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_2 про застосування ним предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень, а тому просить скасувати вирок, а справу повернути в той же суд на новий судовий розгляд;

- засуджений ОСОБА_2 вважає, що суд невірно визнав його винним за ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) , а висновки судово-медичної експертизи викликають сумнів у їх достовірності; що суд також невірно визнав його винним у скоєнні хуліганства у зв'язку з чим, просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.

- на аналогічні доводи посилається і захисник ОСОБА_1 яка просить вирок в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) справу закрити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженогоОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1, які підтримали касаційні скарги, думку прокурора про скасування вироку та направлення справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та ознайомившись з доводами касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини засудженого ОСОБА_2 у вчиненні хуліганства з особливою зухвалістю та у заподіянні потерпілому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, відповідає зібраним у справі доказам, а саме: показаннями потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та інших про обставини вчинення ОСОБА_2 хуліганства та заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середньої тяжкості; висновками судово-медичних експертиз про те, що у ОСОБА_3 виявлені середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді перелому хрящової частини четвертого ребра; показаннями самого засудженого ОСОБА_2 на досудовому слідстві, у яких він фактично визнавав, що між ним та ОСОБА_3 виник конфлікт із-за торгового місця, у зв'язку з чим він вимушений був захищати своє торгове місце, та що сокира у його руках появилася випадково (а. с. 27, 96 - 97).

Посилання засудженого ОСОБА_2 на те, що він не вчиняв злочинів щодо ОСОБА_3, є необгрунтованими і спростовуються наведеними вище доказами.

Доводи у касаційних скаргах про наявність суперечностей у висновках судово-медичних експертиз і на помилковість цих висновків - безпідставні, оскільки ці висновки належно мотивовані, аргументовані, суперечностей і сумнівів вони не мають.

Крім цього, зазначені питання були детально досліджені в суді апеляційної інстанції, висновки якого колегія суддів вважає об'єктивними та належно обгрунтованими.

Не підлягають задоволенню і доводи потерпілого ОСОБА_3 про неправильну перекваліфікацію дій ОСОБА_2 з ч. 4 на ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) , оскільки апеляційним судом це питання ретельно перевірялося і суд обгрунтовано прийшов до висновку, що по справі не встановлено, що ОСОБА_2 скоїв хуліганство, пов'язане з опором громадянам та з застосуванням предмета, спеціально пристосованого, або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

З матеріалів справи вбачається, що хуліганські дії були припинені, діями присутніх громадян, яким він не чинив опір, а демонстрація засудженим ножа та сокири, не були пов'язані з їх застосуванням, а тому дії ОСОБА_2 не можуть бути кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України (2341-14) .

Правильно апеляційний суд звільнивОСОБА_2 від призначеного за ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) покарання, оскільки на час розгляду справи дійсно сплили строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності.

Апеляційний суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив обставини справи, дав зібраним доказам правильну оцінку, а дії засудженого ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 296 та ч. 1 ст. 122 КК України (2341-14) кваліфікував вірно і обрав йому покарання відповідно до чинного законодавства з урахуванням скоєних ним злочинів та даних про його особу.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів Верховного Суду України,

у х в а л и л а:

Касаційні скарги потерпілого ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду м. Севастополя від 15 грудня 2005 року стосовно ОСОБА_2залишити без зміни.