Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В. М.,

суддів: Вільгушинського М. Й., Шибко Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу із доповненням до неї представника цивільного відповідача державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" - ОСОБА_1 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 12 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2015 року щодо ОСОБА_2,

За вказаним вироком місцевого суду, з урахуванням змін внесених ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2015 року, визнано винуватим та засуджено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Львова, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого, за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2-4 ст. 76 КК України.

Цивільний позов задоволено повністю: постановлено стягнути із державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на користь потерпілого ОСОБА_3 200 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 24 березня 2014 року близько о 17:25 год., керуючи вантажним автомобілем "ЗІЛ 5301", номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по АДРЕСА_2 зі сторони вулиці Кульпарківської в напрямку виїзду за м. Львів, у порушення вимог п. 1.5, п.п. б, д п.2.3, п.12.3 та п.13.1, які виразились в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки, не відреагував на її зміну, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, при виникненні небезпеки для руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, під час руху не дотримав безпечної дистанції, позбавивши себе можливості зупинити вантажний автомобіль "ЗІЛ-3501" до моменту зупинки попутного легкового автомобіля, який рухався попереду, після чого втратив керованість вантажним автомобілем, виїхавши на зустрічну смугу, а в подальшому на тротуар, де в цей час перебував пішохід ОСОБА_3, що призвело до дорожньо-транспортної події - наїзду на потерпілого та притискання його до стіни НОМЕР_2, розташованого на АДРЕСА_2, в результаті чого ОСОБА_3 отримав тяжке тілесне ушкодження.

У касаційній скарзі представник цивільного відповідача вважає, що суд повністю задовольняючи цивільний позов у частині відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3, не дотримався вимог розумності та справедливості, не з'ясував чим підтверджується факт заподіяння потерпілому моральних чи фізичних страждань, не врахував складне матеріальне становище цивільного відповідача, з огляду на що просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, перевіривши надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.

Доводи ОСОБА_1 про недотримання судом положень законодавства при вирішенні цивільного позову, у тому числі вимог розумності та справедливості, не заслуговують на увагу.

За змістом статей 23, 1167 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як убачається із вироку місцевого суду, вищенаведені вимоги при задоволенні цивільного позову у частині відшкодування завданої злочином моральної шкоди дотримано.

Так, суд при задоволенні цивільного позову у частині відшкодування ОСОБА_3 моральної шкоди, виходив із засад розумності та справедливості, та врахував, відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, глибину душевних страждань потерпілого, якому внаслідок вчинення ОСОБА_2, що на той час був працівником державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КПК України, було проведено 5 операцій, встановлено 2 групу інвалідності. Окрім того, у потерпілого, який є особою молодого віку, були порушені життєві зв'язки через неможливість влаштуватись на роботу у зв'язку з каліцтвом, неможливість вільного пересування без милиць та необхідності проходження подальшого лікування, що підтверджено відповідною документацією.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги цивільного відповідача, які за змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, дійшов висновку про те, що вирок суду в частині вирішення цивільного позову є обґрунтованим та не знайшов підстав задоволення скарги.

Судові рішення у частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди потерпілому, є обґрунтованими та належним чином мотивованими.

З огляду на вищевикладене, з мотивів, наведених у касаційній скарзі, наданих до неї судових рішень убачається, що підстави для її задоволення відсутні, а тому у відкритті провадження слід відмовити.

З урахуванням наведеного та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою із доповненням до неї представника цивільного відповідача державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" - ОСОБА_1 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 12 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2015 року щодо ОСОБА_2

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.