Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Коновалова В.М.,

суддів

Скотаря А.М., Кривенди О.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м.Києві 12 жовтня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1. на постановлені щодо неї судові рішення,

в с т а н о в и л а:

Вироком Малиновського районного суду м.Одеси від 3 жовтня 2005 року

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,

раніше не судиму,

засуджено за ч.1 ст.286 КК України (2341-14) до 1.700 грн. штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3.278 грн. матеріальних збитків, 25.000 грн. моральної шкоди та 145 грн. судових витрат.

За наведених у вироку обставин ОСОБА_1 засуджено за те, що вона 14 жовтня 2002 року об 19 год. керуючи за дорученням автомобілем "Опель-кадет" у м.Одесі на вул.Фонтанська дорога від 7 станції в напрямку 6 станції, порушила п.п.1.5; 2.3; 87.3(е);. 4.16; 12.3 та 18.2 Правила дорожнього руху і на пішоходному переході вчинила наїзд на неповнолітню ОСОБА_2, 1990 року народження, внаслідок чого остання отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Після наїзду на пішохода ОСОБА_1, в порушення п.2.10 Правил дорожнього руху, самостійно перемистила свій автомобіль з місця злочину.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2005 року ОСОБА_1 на підставі ст.ст.1,15 Закону України "Про амністію" від 11 липня 2003 року (1131-15) звільнено від основного та додаткового покарань.

В решті зазначений вирок залишений без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки вона Правил дорожнього руху не порушувала, рушила на дозволяючий сигнал світлофора перед пішоходним переходом, а потерпіла ОСОБА_2 вибігла на проїжджу частину дороги праворуч її автомобіля на забороняючий сигнал світлофора для пішоходів. Вважає, що як досудове так і судове слідство проведено неповно і однобічно, з порушенням її права на захист, оскільки заявлені клопотання про допит додаткових свідків, які б підтвердили її невинуватість у вчиненому, головуючий по справі відхилив, як і клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи на предмет з"ясування ступеню тяжкості отриманих потерпілою тілесних ушкоджень. За змістом скарги ОСОБА_1 просить скасувати постановлені щодо неї судові рішення і направити справу на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначених дій суд у вироку обгрунтував дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_2 про обставини наїзду на неї автомобіля ОСОБА_1 коли вона на пішоходному переході переходила вулицю на дозволяючий сигнал світлофора для пішоходів; аналогічними показаннями свідка ОСОБА_3 показаннями працівника ГАI ОСОБА_4, що при огляді місця дорожньо-транспортної пригоди автомобіль ОСОБА_1 знаходився за його межами; даними, які містяться у висновку судово-медичної експертизи про кількість, локалізацію і характер отриманих ОСОБА_2 тілесних ушкоджень; даними судової автотехнічної екпертизи, за висновком якої показання ОСОБА_1 не відповідають встановленим слідством обставинам дорожньо-транспортної пригоди, та іншими наведеними у вироку доказами, яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Тому твердження ОСОБА_1 у касаційній скарзі що вона не порушувала зазначених у вироку пунктів Правил дорожнього руху є безпідставними.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону, у тому числі й порушення права ОСОБА_1 на захист, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законне, обгрунтоване і справедливе рішення.

Дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.286 КК України (2341-14) кваліфіковані правильно, а рішення апеляційної інстанції про її звільнення від основного й додаткового покарань на підставі ст.ст.1, 15 Закону України "Про амністію" від 11 липня 2003 року (1131-15) є законним.

Отже, передбачені законом підстави для призначення даної справи до касаційного розгляду із повідомленням зазначеним у ст.384 КПК України (1001-05) особам відсутні.

Керуючись ст.394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.