Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Бех М.О.,

суддів - Крижановського В.Я., Мороза М.А.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року щодо нього,

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Нікополь Дніпропетровської обл., який проживає у цьому ж місті АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено за вказаною нормою кримінального закону покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки та покладено обов'язки, передбачені п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8207 гривень 58 копійок у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 15000 гривень - відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.

29 липня 2014 року, близько 12 години 45 хвилин, засуджений, керуючи технічно справним автомобілем "DAEWO LANOS TF69Y", державний номерний знак НОМЕР_1, рухався у місті Нікополі у бік вулиці В. Усова по вулиці Електрометалургів та у районі магазину "Владі", розміщеному у будинку № 42-б по цій же вулиці, на деякий час зупинився біля правого узбіччя. Після цього ОСОБА_1, грубо порушивши вимоги п. п. 1.1, 1.3, 10.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не проявив належної уваги та обережності, поновив рух керованого ним автомобіля та розпочав маневр розвороту ліворуч у напрямку зустрічної смуги через суцільну лінію. Внаслідок таких дій засуджений допустив зіткнення з мотоциклом марки "HONDA JOKER 90", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який рухався по суміжній смузі зліва. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року щодо ОСОБА_1 змінено: зазначено у вступній частині номер кримінального провадження - 12014040340003118; стягнуто з засудженого відшкодування процесуальних витрат за проведення автотехнічної експертизи. Цей же вирок у частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди скасовано і призначено новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. У решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та суворість призначеного покарання, порушує питання про зміну вироку та ухвали шляхом виключення з них рішення про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

В обґрунтування наведеного засуджений, як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, посилається на здійснення судового провадження за участю двох прокурорів. На думку автора скарги, суд, усупереч вимогам ст. ст. 101, 370 КПК України, взяв до уваги висновок судової автотехнічної експертизи лише частково, а іншу частину цього ж висновку - щодо порушення потерпілим ОСОБА_2 вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , необґрунтовано відкинув. Крім цього, ОСОБА_1 вважає, що при призначенні покарання суд не врахував у повній мірі дані про його особу й обставини, що пом'якшують покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши додані до скарги судові рішення та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України обставини, зазначені у ст. ст. 410, 411 КПК України, щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які засуджений посилається як на підстави для зміни судових рішень, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом із тим, при перевірці вироку вбачається, що він ухвалений із дотриманням вимог ст. ст. 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Крім іншого, в ньому належним чином наведено формулювання обвинувачення ОСОБА_1, визнаного судом доведеним, висновки суду про винуватість засудженого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, обґрунтовано на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Відповідно до вироку факт порушення засудженим вимог п. п. 1.1, 1.3, 10.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та його наслідки встановлено судом на підставі показань самого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, у тому числі у ході слідчого експерименту, даних протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, висновків судово-медичної експертизи № 621 від 16 жовтня 2014 року та судово-автотехнічної експертизи № 70/27-733 від 16 жовтня 2014 року.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні таких вимог, як і правильність кваліфікації його дій, по суті в касаційній скарзі не оспорюються.

Всупереч доводам засудженого, висновку судової автотехнічної експертизи № 70/27-733 від 16 жовтня 2014 року суд дав належну оцінку у повному обсязі на предмет повноти, всебічності, наукової обґрунтованості та відповідності іншим матеріалам кримінального провадження.

При цьому суд дотримався вимог ч. 10 ст. 101 КПК України, згідно з якими висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

З оскаржуваного вироку вбачається, що суд обґрунтовано погодився з результатами експертного дослідження у частині висновків про невідповідність дій водія автомобіля "Деу Ланос" ОСОБА_1 вимогам п. 10.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , відсутність перешкод технічного характеру для їх виконання і причинно-наслідковий зв'язок таких порушень із виникненням ДТП.

Водночас, суд навів належні і достатні мотиви, з яких визнав безпідставним висновок експерта у тій частині, що дії водія мопеда "Хонда Джокер" ОСОБА_2 не відповідають вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) і можуть перебувати у причинно-наслідковому зв'язку з даною пригодою.

Участь у кримінальному провадженні двох прокурорів, на що засуджений посилається в обґрунтування касаційних вимог, не суперечить положенням ст. 37 КПК України, згідно з якими повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні може здійснювати визначена керівником органу прокуратури група прокурорів, а у передбачених законом випадках відповідні повноваження можуть покладатися на іншого прокурора цього ж органу.

Вказуючи про неповідомлення судом причини участі у провадженні двох прокурорів, автор скарги не мотивує, яким чином це вплинуло на законність і обґрунтованість судових рішень. Підстав вважати зазначену обставину істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону відповідно до ст. 412 КПК України (4651-17) колегія суддів не знаходить.

Колегія суддів суду касаційної інстанції у ході перевірки доводів касаційної скарги засудженого та судових рішень вважає обґрунтованими висновки суду про винуватість ОСОБА_1, як водія транспортного засобу, у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст. 286 КК України відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

При цьому суд урахував, що засуджений вчинив необережний злочин невеликої тяжкості, до кримінальної відповідальності притягується вперше, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину.

Обставин, які б пом'якшували та обтяжували покарання, судом не встановлено.

Конкретних обставин що пом'якшують покарання, які, на думку засудженого, не враховано судами, в касаційній скарзі не наводиться.

Оскільки злочин вчинено внаслідок грубого порушення правил безпеки дорожнього руху, підстав вважати неправильними висновки суду про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч.1 ст. 286 КК України, яка передбачає, в тому числі і додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, колегія суддів не вбачає.

З висновками суду першої інстанції у частині вирішення питань про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікацію його дій та призначення покарання обґрунтовано погодився і апеляційний суд, який переглянув вирок суду щодо ОСОБА_1 і виніс мотивовану ухвалу, що відповідає вимогам ст. 419 КПК України, з наведенням достатніх підстав, через які апеляційну скаргу обвинуваченого визнано необґрунтованою.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів підстав для задоволення скарги не вбачається, а тому на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України колегія суддів, -

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2015 року щодо нього відмовити.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.