Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

суддів Єленіної Ж.М., Британчука В.В., Щепоткіної В.В.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 і його захисника ОСОБА_5 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2015 року, якою вирок змінено і пом'якшено покарання,

За змістом касаційної скарги захисник та засуджений, посилаючись на надмірну суворість призначеного ОСОБА_4 покарання, оскільки його належить відбувати реально, порушують питання про зміну судових рішень. Вважають, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не врахували особу винного, залишили поза увагою ряд пом'якшуючих покарання обставин, унаслідок чого дійшли помилкового висновку про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Тому просять застосувати ст. 75 КК України й звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів провадження за скаргою, зазначеним вироком

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця м. Харкова (АДРЕСА_1), засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4: на користь ОСОБА_6 - 80 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь держави - 586,80 грн у рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експертів.

Вирішено питання про речові докази.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2015 року вирок змінено: пом'якшено призначене основне покарання до 3 років 6 місяців позбавлення волі. В решті вирок залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 17 грудня 2013 року близько 17.10 год., керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-21083 (реєстр. номер НОМЕР_1), який належав ОСОБА_7, і рухаючись зі швидкістю 65 км/год по просп. 50-річчя СРСР зі сторони Салтівського шосе в напрямку просп. 50-річчя ВЛКСМ у м. Харкові, в районі перехрестя просп. 50-річчя СРСР та вул. І. Камишева, порушив пункти 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) і здійснив наїзд на нерегульованому пішохідному переході на пішохода ОСОБА_6, у результаті чого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та витребування матеріалів провадження, що є підставою відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України для відмови у відкритті касаційного провадження.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, котра керувала транспортним засобом, що призвело до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Між тим, доводи скаржників про необхідність зміни судових рішень на підставі призначення ОСОБА_4 занадто суворого покарання є необґрунтованими.

Так, згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.

Призначаючи покарання ОСОБА_4, суд першої інстанції зазначив, що врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 цього Кодексу належить до категорії тяжких, особу винного, котрий вину визнав, у вчиненому розкаявся, характеризується задовільно, не одружений, офіційно не працевлаштований, на спеціальному обліку не перебуває, раніше д не був судимий. Обтяжуючих покарання обставин місцевий суд не встановив.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 за доводами, викладеними в апеляційній скарзі засудженого щодо суворості призначеного покарання, аналогічними доводам у касаційній скарзі, ретельно перевірив їх, врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу засудженого, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, часткове відшкодування потерпілій завданої шкоди, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину і пом'якшив ОСОБА_4 покарання у межах санкції кримінального закону, за яким його засуджено, проте у розмірі, наближеному до мінімального, мотивовано визнавши його необхідним і достатнім для виправлення засудженого та не знайшов підстав для застосування положень ст. 75 КК України.

Сімейні обставини і те, що потерпіла не просила суд про суворе його покарання, не є такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення.

Отже, переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання внаслідок суворості з касаційної скарги не вбачається. До того ж скаржники фактично не оспорюють визначені судом апеляційної інстанції вид і розмір заходу примусу, а заперечують рішення щодо порядку його відбування.

Оскільки з касаційної скарги й судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, у відкритті касаційного провадження належить відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого і його захисника на вирок Московського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2015 року щодо ОСОБА_4 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.