Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії суддів:

головуючого Фурика Ю.П., суддів: при секретарі Британчука В.В., Єленіної Ж.М., Медицькій У.І., за участю прокурора Опанасюка О.В., розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 24 вересня 2014 року в кримінальному провадженні № 12014080020001507 щодо

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 186 КК,

За вказаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді громадських робіт: за ч. 1 ст. 186 КК - на строк 120 годин; за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК - на строк 240 годин.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин.

Постановлено стягнути із засудженого на користь потерпілої ОСОБА_7 5820 грн у рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчинені грабежів у м. Запоріжжі.

Так, 16 травня 2014 року о 15.15 год. у під'їзді будинку № 14 на вул. Героїв Сталінграду ОСОБА_6 відкрито заволодів майном потерпілої ОСОБА_7 загальною вартістю 8820 грн.

30 травня цього ж року о 17.05 год. на ділянці місцевості поблизу будинку № 25 на вул. Героїв Сталінграду ОСОБА_6 повторно відкрито заволодів майном потерпілої ОСОБА_9 загальною вартістю 4300 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого через м'якість. Вважає, що призначене засудженому покарання за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням положень ст. 69 КК, є явно несправедливим через його м'якість. Вказує на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який частково підтримав скаргу та просив призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Ухвала апеляційного суду повинна відповідати вимогам ст. 419 КПК; зокрема, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 69 КК призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за цей злочин, може мати місце лише за наявності кількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор оскаржив вирок місцевого суду в апеляційному порядку через необґрунтоване застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК при засудженні за ч. 2 ст. 186 КК.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, зазначив в ухвалі, що суд першої інстанції при призначенні засудженому покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують покарання, до яких відніс щире каяття, сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування заподіяної шкоди та дані про особу засудженого, зокрема, відсутність у нього судимості.

Проте, залишивши без зміни вирок місцевого суду, апеляційний суд не навів достатніх мотивів для спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, щодо необґрунтованого призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої ч. 2 ст. 186 КК, за якою засуджено ОСОБА_6

Разом із тим за змістом кримінального закону ступінь тяжкості вчиненого злочину передбачає не тільки врахування самої категорії тяжкості, визначеної ст. 12 КК, а й індивідуальних особливостей злочинного діяння.

Виходячи з положень ст. 50 КК, рішення суду про призначення покарання, з-поміж інших завдань, повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

У цьому випадку апеляційний суд належним чином не врахував не тільки того, що один із вчинених злочинів є тяжким, а й того, що ОСОБА_6 з корисливою метою протягом нетривалого часу неодноразово відкрито заволодівав майном потерпілих жінок, що вказує на підвищену суспільну небезпечність другого діяння засудженого. Крім того, суд не зазначив, у чому полягає сприяння засудженого розкриттю злочину, а тому визнання цієї обставини, такою, що пом'якшує покарання, є необгрунтованим.

У зв'язку із цим колегія суддів дійшла висновку, що викладені в касаційній скарзі доводи прокурора про безпідставне застосування до ОСОБА_6 ст. 69 КК є слушними.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати доводи, викладені в апеляційній та касаційній скаргах прокурора, і постановити рішення відповідно до вимог закону.

У разі доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину за тих самих обставин та даних про його особу, призначення засудженому покарання за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК слід вважати явно несправедливим через м'якість.

Керуючись статтями 433- 436 КПК, суд

Касаційну скаргу прокурора задовольни частково.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 24 вересня 2014 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.