Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року

у справі № 818/1595/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіор-Агро"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання безпідставності протиправною,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіор-Агро" (далі - ТОВ "Фіор-Агро") звернулось в суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - ДПІ у м. Сумах) про визнання протиправною бездіяльність ДПІ у м. Сумах щодо відмови у прийнятті податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів) за травень 2014 року ТОВ "Фіор-Агро" в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до ДПІ у м. Сумах засобами телекомунікаційного зв'язку згідно договору про визнання електронних документів від 18 грудня 2013 року № 1812132.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльністю ДПІ у м. Сумах щодо відмови у прийнятті податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів) за травень 2014 року ТОВ "Фіор-Агро" в електронному вигляді із застосування електронного цифрового підпису до ДПІ у м. Сумах засобами телекомунікаційного зв'язку згідно договору про визнання електронних документів від 18 грудня 2013 року № 1812132.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Фіор-Агро" та ДПІ у м. Сумах укладено договір про визнання електронних документів.

З матеріалів справи слідує, що позивачем подано податкову звітність в електронному вигляді, проте отримало квитанції "Документ не прийнято":

- Для платника податків заборонено прийом звітності по електронній пошті - ЄДРПОУ: "37695997", код ДПІ: "1819";

- Можливо, відсутній договір з МДСУ;

- Для з'ясування зверніться до ДПІ за місцем реєстрації.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем безпідставно не прийнято електронної звітності позивача на підставі договору про визнання електронних документів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пункту 49.1 статті 49 Податкового Кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 49.3 статті 49 Податкового Кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначаються Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233 (z0320-08) . Ця Інструкція поширюється на Державну податкову адміністрацію України та її територіальні органи, платників податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді.

Пунктом 5 наведеної Інструкції встановлена процедура укладення договору про визнання електронних документів. Так, зокрема, платник податків отримує в органі ДПС за місцем реєстрації або на WEB-сайті ДПА чи регіональної ДПА текст примірного договору про визнання електронних документів (додаток 1), безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді; ознайомившись з редакцією договору, заповнює необхідні реквізити, у тому числі вписує свою електронну адресу, підписує та скріплює печаткою два примірники договору (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки); надає до органу ДПС за місцем реєстрації підписані та скріплені печаткою два примірники договору та посилені сертифікати відкритих ключів на електронному носії; після підписання договору в органі ДПС за місцем реєстрації отримує один примірник договору. При цьому ставить підпис у журналі обліку договорів про визнання електронних документів (додаток 2) для засвідчення того, що платнику податків було повернуто його примірник договору.

Пункту 4 розділу 6 договору про визнання електронних документів № 1812132 передбачено, що орган ДПС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку зміни платником місця реєстрації.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган).

Відповідно до підпункту 12.1. пункту 12 Порядку з метою більш повного обліку платників податків - юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців, унеможливлення отримання юридичними особами або фізичними особами-підприємцями неконтрольованих доходів підрозділи органів державної податкової служби, до функцій яких входить ведення обліку платників податків, повинні забезпечувати систематичний контроль за повнотою та своєчасністю взяття на облік юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців органами державної податкової служби після здійснення їх державної реєстрації, реорганізації та внесення змін до Єдиного державного реєстру чи установчих документів.

Якщо встановлено відсутність платника податків за його місцезнаходженням (місцем проживання), то проводиться робота із з'ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження, місця проживання) платника податків, відповідальних та пов'язаних осіб.

Стосовно платника податків, щодо якого виявлена відсутність його за місцезнаходженням (місцем проживання) та не з'ясоване його фактичне місцезнаходження (місце проживання), підрозділ органу ДПС, який з'ясував зазначений факт, готує та передає підрозділам податкової міліції запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків за формою, що затверджується центральним органом ДПС (пункту 12.4 розділу ХІІ Порядку).

Так, наказом Державної податкової адміністрації України від 17 травня 2010 року № 336 (v0336225-10) затверджено Положення про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків (далі - Положення № 336).

Згідно пунктом 3.1 розділу III Положення № 336 (v0336225-10) щодо кожного платника податків, який відсутній за місцезнаходженням (місцем проживання) та місцезнаходження (місце проживання) якого не з'ясовано, структурні підрозділ органу ДПС проводить такі заходи:

- шляхом спілкування (телефон, пошта, факс, виїзд за місцезнаходженням тощо) із платником податків з'ясовує його фактичне місцезнаходження (місце проживання);

- за допомогою Єдиного банку даних платників податків встановлює місце проживання засновників і керівників платника податків та отримує інформацію стосовно інших платників податків де зазначені особи є засновниками чи керівниками.

Пунктом 3.2 Положення № 336 (v0336225-10) встановлено, що у разі підтвердження відсутності платника податків за місцезнаходженням (місцем проживання) структурний підрозділ органу ДПС, який є ініціатором запиту, готує за відповідною формою запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків та направляє до підрозділу податкової міліції.

Відповідно до пункту 4.2 Положення № 336 (v0336225-10) підрозділ податкової міліції при прийнятті рішення про організацію заходів із встановлення місцезнаходження платника податків обов'язково здійснює вихід за його адресою.

У разі незнаходження за адресою платника податків необхідно:

- якщо платник податків зареєстрований за адресою жилого приміщення (квартири), опитати власника такого приміщення (квартири) (за згодою) щодо місцезнаходження за вказаною адресою платника податків, а також місцезнаходження посадових осіб платника податків, та оформити відповідно такі заходи (пояснення або рапорт);

- якщо платник податків зареєстрований за адресою приміщення, в якому розташовано виробництво, офіси тощо, необхідно опитати власника приміщення-орендодавця (за згодою) щодо оренди та місцезнаходження платника податків, вказаного у запиті (пояснення або рапорт).

Пунктом 4.3 Положення № 336 (v0336225-10) встановлено, що за даними адресного бюро Міністерства внутрішніх справ України встановлюються місця реєстрації фізичних осіб та всіх посадових осіб, засновників платника податків (заходи оформити довідкою або рапортом).

Отже, процедура встановлення місцезнаходження платника податків передбачає ряд заходів, що вживаються співробітниками органів ДПС для пошуку та з'ясування місцезнаходження платника податків, його засновників та керівників.

Згідно з пунктом 12.4. Порядку обліку платників податків і зборів, щодо кожного платника податків, щодо якого виявлена відсутність його за місцезнаходженням (місцем проживання) та не з'ясоване його фактичне місцезнаходження (місце проживання), підрозділ органу державної податкової служби, який з'ясував зазначений факт, готує та передає підрозділам податкової міліції запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків за формою, що затверджується центральним органом державної податкової служби.

Якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу ДПС приймає рішення про направлення до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою № 18-0ПП для вжиття заходів, передбачених частиною 12 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Отже, запит на встановлення місцезнаходження особи готується та направляється до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців тільки якщо виявлена відсутність особи за місцезнаходженням (місцем проживання) та не з'ясоване його фактичне місцезнаходження (місце проживання).

Таким чином, ДПІ м. Сумах не було вжито заходів, визначених наведеними вище нормативними актами, повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням було надіслано державному реєстратору безпідставно.

Судами попередніх інстанцій встановлено та слідує з матеріалів справи, що позивачем до податкового органу подано заяву про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Як слідує з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12 червня 2014 року (дата не прийняття першого документу в електронному вигляді згідно квитанції від 11 червня 2014 року), місцезнаходження позивача - м. Суми, вул. Пролетарська, 69, статус відомостей про юридичну особу - "відомості підтверджені", вказана адреса ТОВ "Фіор-Агро" зазначена в договорі про визнання електронних документів.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вважає, що суди вірно встановили фактичні обставини справи, ретельно дослідили наявні докази, дали їм належну оцінку та прийняли законні та обґрунтовані рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень та вважає, що підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року - без змін.

ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.