Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого судді Літвінова Є. В.,

суддів: Лагнюка М.М., Тельнікової І.Г.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року,-

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, який зареєстрований та проживає:

АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимий, останній раз вироком Подільського районного суду м. Києва від 19 квітня 2011 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, звільнений 09 грудня 2012 року, -

засуджений за:

ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених п.п. 2,3,4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року вирок місцевого суду залишений без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 15.10.2014 р., близько 23 год. 00 хв. на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 повторно, незаконно придбав, а в подальшому зберігав при собі та перевозив до будинку АДРЕСА_2 для власного вживання, без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, маса якого в перерахунку на суху речовину становить 11,8 г.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації дій засудженого, просить судові рішення скасувати, призначити новий розгляд провадження в суді першої інстанції. В обґрунтування скарги вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність - ст. 75 КК України, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, істотні порушення кримінального процесуального закону - ст. 370, 419 КПК України. Зазначає про помилкове врахування судами факту звернення засудженого за лікуванням, оскільки ОСОБА_1 розпочав його лише після вчинення ним інкримінованого злочину, що, на думку прокурора, свідчить про намір ОСОБА_1 уникнути кримінальної відповідальності. Вказує також прокурор і на неврахування судами належним чином рецидиву злочину та вчинення його повторно.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як убачається з касаційної скарги, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 309 КК України та доведеність його вини у інкримінованому йому злочині в касаційній скарзі не оспорюються, в зв'язку з чим згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Щодо доводів касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину та його особі внаслідок м'якості, то вони є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається із наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, при призначенні засудженому ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, в достатній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу засудженого, який офіційно не працює, не одружений, вчинив новий злочин будучи раніше неодноразово судимим та маючи не зняті та непогашені судимості. Крім того, суд зважив на те, що ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, а також обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття та згідно зі ст. 67 КК України обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочину. В зв'язку з цим суд прийшов до висновку про доцільність призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 309 КК України, але, з урахуванням відношення ОСОБА_1 до вчиненого, в тому числі враховуючи те, що він добровільно розпочав лікування в КМНЛ "Соціотерапія", та склад його сім'ї, суд вважав, що перевиховання та виправлення ОСОБА_1 можливі без реального відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Крім того, як убачається з копії ухвали апеляційного суду, доводи прокурора в апеляційній скарзі є аналогічними за своїм змістом доводам його касаційної скарги щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину та його особі внаслідок м'якості, які належно перевірені апеляційним судом, в зв'язку з чим суд залишив вирок без змін.

ухвала суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, тобто такою, що відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Отже, суд обґрунтовано призначив покарання необхідне й достатнє для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину та його особі внаслідок м'якості при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, судом касаційної інстанції не виявлено.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що в даному випадку необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

На підставі наведеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України колегія суддів,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь в розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1.