Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів: Британчука В.В., Фурика Ю.П., за участю прокурора Кравченко Є.С.,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 12 травня 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Мостиського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 липня 2014 року.

Зазначеним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, засуджено:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що в силу ст. 89 КК України не має судимості, за ч. 3 ст. 332 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією засобів учинення злочину та конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.

Цим же вироком засуджено

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина Республіки Таджикистан, раніше не судимого, за ч. 3 ст. 332 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією засобів учинення злочину та конфіскацією майна, яке є власністю засудженого. Разом із тим касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 засуджений ОСОБА_7 відкликав.

Зазначеним вироком також засуджено ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржуються.

Як установив суд 31 липня 2012 року громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_7 маючи намір налагодити канал незаконного переправлення нелегальних мігрантів із Республіки Афганістан через Україну до країн Західної Європи, прибув потягом із м. Москви до м. Львова, де його зустрів ОСОБА_6 і на власному автомобілі марки "Фольксваген" (реєстраційний № НОМЕР_1) доставив його у Мостиський район Львівської області, де поселив на базі відпочинку "Сосновий бір" неподалік м. Судової Вишні. В подальшому ОСОБА_6 зацікавився злочинною пропозицією ОСОБА_7 і з корисливих мотивів вступив із ним у злочинну змову.

Для цього на початку серпня 2012 року ОСОБА_6 разом із ОСОБА_7 відпрацьовували різні можливі способи подальшої організації переправлення біженців до Євросоюзу, однак вирішили організувати за грошову винагороду незаконне переправлення осіб через державний кордон України до Республіки Польща в обхід міжнародних пунктів пропуску через державний кордон України. З цією метою ОСОБА_6, орієнтуючись на місцевості у прилеглих територіях до лінії державного кордону України з Польщею, підшукав найбільш вдале місце для незаконного перетинання кордону, оминаючи інженерно-технічні та контролюючі споруди Державної прикордонної служби України в районі с. Мелешки Мостиського району.

В цей час до м. Одеси прибули громадяни Республіки Афганістан ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та її малолітня донька ОСОБА_8 які, не маючи жодних дозвільних документів - паспортів для виїзду за кордон з візами європейської країни, бажали нелегально виїхати до Німеччини. Разом із ними проживали й інші біженці, які, як з'ясувалось, мали брата в м. Києві, громадянина України ОСОБА_10, який намагався також організувати переправлення своїх родичів - сестри та її чоловіка - через кордон до Європи.

Оскільки ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_8 вже були один раз пограбовані в Україні, то зайнятись організацією та фінансуванням їх незаконного переправлення через державний кордон України до Республіки Польща вони попросили свого брата - громадянина Німеччини ОСОБА_19, якому й надали номер мобільного телефону ОСОБА_10.

На початку серпня 2012 року, реалізовуючи злочинний задум, ОСОБА_11 ОСОБА_19 вступив у злочинну змову з ОСОБА_10, з яким домовився про організацію переправлення своїх родичів через державний кордон України до Республіки Польща та про сприяння їм на території м. Одеси.

Відповідно, на виконання попередньої злочинної домовленості ОСОБА_10 забезпечив своїх родичів, а також ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_8 тимчасовим житлом у м. Одесі і познайомив із ОСОБА_7, який 12 серпня 2012 року за його телефонним дзвінком прибув до м. Одеси і за грошову винагороду в розмірі 15 750 дол. США зобов'язався безпосередньо на території Львівської області організувати незаконне переправлення цих чотирьох громадян Афганістану через державний кордон України до Республіки Польща.

15 серпня 2012 року ОСОБА_10 потягом відправив з Одеси до Львова разом із ОСОБА_7 своїх родичів та вказану групу нелегальних мігрантів у складі чотирьох осіб, де на залізничному вокзалі м. Львова їх зустрів ОСОБА_6 і на власному автомобілі марки "Фольксваген" доставив на базу відпочинку "Сосновий бір".

Там громадяни Афганістану проживали до початку вересня 2012 року, сподіваючись, що їх незаконно переправлять через кордон, однак ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не змогли за вказаний період часу реалізувати свій злочинний план, а тому всі вказані громадяни були змушені повернутися до м. Одеси, де очікували подальших вказівок.

На початку вересня 2012 року під час зустрічі на залізничному вокзалі у м. Львові для здійснення злочинного плану щодо організації незаконного переправлення групи нелегальних мігрантів через державний кордон України до Республіки Польща поза пунктами пропуску ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залучили до цього громадянина Російської Федерації ОСОБА_12, який зацікавився злочинною пропозицією та вирішив також бути співучасником вищевказаного злочину. Згідно з відведеною йому роллю, ОСОБА_12 повинен був здійснювати супровід групи нелегалів у прилеглій місцевості до державного кордону України та безпосередньо вести їх до лінії державного кордону України з метою подальшого незаконного переправлення через українсько-польський кордон в обхід пунктів пропуску.

З цією метою ОСОБА_12 на легковому автомобілі марки "Фольксваген" був попередньо доставлений ОСОБА_6 у заздалегідь вибрану місцевість проходження державного кордону України та Республіки Польща, що знаходиться в межах ділянки відповідальності відділу прикордонної служби "Малнів" Мостиського прикордонного загону в районі 533-го прикордонного знаку, де ОСОБА_12 підшукав найзручніший маршрут руху під час подальшого незаконного переправлення групи іноземців.

Вибравши відповідний момент, ОСОБА_7 зателефонував ОСОБА_19 і сказав доставити своїх родичів на територію Львівської області з метою незаконного переправлення через державний кордон України у Республіку Польща.

15 вересня 2012 року ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_8 (уже без родичів ОСОБА_10) знову потягом прибули з Одеси, де їх у м. Львові зустрів ОСОБА_19 на власному автомобілі марки "Фольксваген Гольф" (реєстраційний № НОМЕР_2), і поселив у готельному комплексі "Міраж", що знаходиться в м. Судовій Вишні.

Того ж дня близько 23.00 год. за вказівкою ОСОБА_7 ОСОБА_19 на цьому ж автомобілі забрав своїх родичів із готелю "Міраж" і привіз у відпочинковий комплекс "Сосновий бір", де на них уже очікував ОСОБА_6, який на власному автомобілі марки "Фольксваген" (реєстраційний № НОМЕР_1) доставив їх до прилеглої території з українсько-польським кордоном, куди також прибув ОСОБА_12 і в подальшому супроводив нелегальних мігрантів ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_8 безпосередньо до лінії кордону з метою їх незаконного переправлення через нього з території України в Республіку Польща.

В цей час ОСОБА_6, завчасно отримавши від ОСОБА_7 1300 дол. США за організацію вказаного незаконного переправлення, діючи згідно із заздалегідь розробленого злочинним планом, на власному автомобілі в законному порядку перетнув державний кордон України з Республікою Польща через митний пост "Шегині", де повинен був винайняти таксі вказаним нелегальним мігрантам після їх незаконного переправлення через державний кордон України на територію Республіки Польща з метою доставки у м. Варшаву.

В цей час ОСОБА_19 згідно з попередньою злочинною домовленістю залишився разом із ОСОБА_7 у готелі "Міраж" і очікував телефонного дзвінка від своїх родичів ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, про те, що їх незаконне переправлення з України до Республіки Польща пройшло успішно і вони вже у м. Варшаві, повинен був заплатити за організацію переправлення з ОСОБА_7 15 750 дол. США.

Однак 16 вересня 2012 року о 00.50 год. у районі 533-го прикордонного знаку, що знаходиться на території Мостиського району Львівської області, на відстані 50 м від лінії державного кордону України прикордонним нарядом "Прикордонний патруль" від прикордонного поста "Малнів" відділу прикордонної служби "Краковець" Мостиського прикордонного загону, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_8 були затримані за спробу незаконного перетинання державного кордону України з Республікою Польща, а ОСОБА_12, який безпосередньо намагався їх незаконно переправити через кордон, з місця пригоди втік.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 та про закриття кримінальної справи щодо засудженого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року за відсутності в його діях складу злочину. Мотивує тим, що судові рішення не відповідають фактичним обставинам справи, їх було прийнято з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства, а тому вони підлягають скасуванню. Вважає, що досудове та судове слідство проведено однобічно й неповно, суд поверхово розглянув справу, дав неправильну оцінку здобутим доказам. На досудовому слідстві було порушено порядок залучення понятих, перекладачів та проведення огляду готельно-ресторанного комплексу "Міраж", оскільки засуджені ОСОБА_6, ОСОБА_19 та ОСОБА_7 не давали письмової згоди на проведення огляду житла й автомобіля. Тому вилучені під час вказаної слідчої дії гроші та інші предмети не можуть бути доказами у кримінальній справі. Крім того, зазначає, що матеріали кримінальної справи не містять жодного доказу винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому злочині, обвинувачення ґрунтується лише на припущеннях, не підтверджених у судовому засіданні показаннях ОСОБА_6, даних ним під час досудового розслідування в якості обвинуваченого, та на сумнівних показаннях свідків ОСОБА_23, ОСОБА_16, ОСОБА_24, ОСОБА_15. Апеляційний суд не дав оцінки вказаним порушенням і не обґрунтував свого рішення, чим також порушив вимоги процесуального законодавства.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги в інтересах засудженого ОСОБА_6 і вважав судові рішення законними й обґрунтованими, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Про день та час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасники кримінального провадження були поінформовані, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання брати участь у розгляді справи. Крім того, відповідно до вимог статей 362, 394 КПК України 1960 року участь засудженого в розгляді справи судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, не є обов'язковою. Зазначене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого під час розгляду справи в касаційному суді не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до положень ст. 398 КПК 1960 року касаційний суд вправі скасувати або змінити вирок, ухвалу в разі виявлення істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону; неправильного застосування кримінального закону; невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Однак, не вправі втручатись у судові рішення на підставах однобічності або неповноти слідства, чи невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень щодо неповноти й однобічності слідства, а також невідповідності висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Переглядаючи справу, касаційний суд виходить із обставин, установлених у вироку.

У касаційних скаргах захисник ОСОБА_5 фактично посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яким дано у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року, тоді як перевірки цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Твердження захисника про відсутність у діях ОСОБА_6 складу інкримінованого злочину є безпідставними, оскільки протилежні висновки суду першої інстанції в цій частині ґрунтуються відповідно до вимог ст. 323 КПК України 1960 року на неупередженій оцінці безпосередньо досліджених ним доказів та на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Як видно з матеріалів справи, суд дослідив ті обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі, а зібрані докази (зокрема, показання всіх засуджених у справі щодо їх ролі у вчинених злочинах, ролі інших осіб, які брали участь у незаконній організації переправлення через державний кордон України незаконних мігрантів, свідків, у тому числі й незаконних мігрантів, а також дані протоколів огляду місця події, виїмки, відтворення обстановки і обставин події, впізнання, очних ставок, дані протоколів про адміністративне затримання та адміністративне правопорушення щодо незаконних мігрантів, та інші письмові докази у справі) об'єктивно оцінив відповідно до вимог ст. 67 КПК України 1960 року.

Покладені в основу обвинувального вироку докази узгоджуються між собою та не викликають сумніву в їх достовірності, переконливих аргументів про зворотне у касаційній скарзі не міститься.

В ході перевірки матеріалів справи не встановлено безперечних даних стосовно того, що під час збирання ( формування) та процесуального закріплення доказів було допущено істотних порушень кримінально-процесуального закону. Крім того, не встановлено й даних, які б давали підстави вважати недостатніми зібрані докази для вирішення справи по суті.

Всупереч доводам захисника у скарзі, за встановлених судом фактичних обставин подій, винні дії ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 332 КК України кваліфіковані правильно.

Неспроможними є також твердження щодо відсутності у матеріалах справи даних, які би підтверджували належну кваліфікацію перекладачів, залучених для перекладу на стадії досудового розслідування, і те, що, можливо, затримані нелегальні мігранти неправильно розуміли переклад. Встановивши, що особи, які беруть участь у справі, не володіють мовою, якою проводиться досудове розслідування, слідчий відповідно до ст. 128 КПК України 1960 року залучив перекладачів, роз'яснив їх права, обов'язки та попередив про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов'язки перекладача, а також за завідомо неправильний переклад, про що відібрав підписку (т. 4, а.с. 253-262). Жодних заяв чи клопотань громадян щодо неточностей чи незрозумілості перекладу не надходило.

Апеляційний суд, розглядаючи справу в порядку апеляційної процедури, перевірив наведені в апеляціях доводи, у тому числі про неповноту досудового та судового слідства, про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та про недопустимість ряду доказів і визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, що були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Покарання засудженому ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості злочину, особі винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Це покарання є необхідним та достатнім для виправлення засудженого, а також для попередження нових злочинів.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Мостиського районного суду Львівської області від 06 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 липня 2014 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.