Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Наставного В.В., Слинька С.С., Чуйко О.Г.,

розглянувши в судовому засіданні 05 травня 2015 року в м. Києві кримінальне провадження № 12013040000000611 щодо

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Павлограда Дніпропетровської області,

проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

у своїй спільній касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_5, ОСОБА_6, не оспорюючи кваліфікацію дій та доведеність вини ОСОБА_4, просять ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважають, що апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, оскільки не зазначив в ухвалі мотивів невизнання обставини, що обтяжує покарання, передбачену ст. 67 ч. 1 п. 5 КК України, - тяжкі наслідки, завдані злочином, не дав вичерпних відповідай на усі доводи апеляційної скарги потерпілих, внаслідок чого залишив без змін ОСОБА_4 основне покарання призначене судом першої інстанції, яке, на думку потерпілих, не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м'якості.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2014 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він 20 листопада 2013 року приблизно о 23 годині 45 хвилин, керуючи технічно справним автобусом марки "Кароса 735" з реєстраційним номером НОМЕР_1, рухався в темну пору доби з включеним ближнім світлом фар по неосвітленій території кінцевої зупинки автобусів, що в м. Павлограді по вул. Комарова. Під час виконання маневру розвороту праворуч, навпроти будинку № 3, не діяв таким чином, щоб не піддавати небезпеці життя та здоров'я громадян, проявляючи при цьому крайню неуважність до дорожньої обстановки, не вибрав у встановлених межах безпечну швидкість руху, з урахуванням дорожньої обстановки, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7, який перетинав проїжджу частину зліва направо відносно напрямку руху автобуса, чим грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б), 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2014 року зазначений вирок районного суду щодо ОСОБА_4 залишено без зміни, а апеляційні скарги потерпілих та засудженого - без задоволення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як вбачається із наданих суду касаційної інстанції копій судових рішень, при призначені засудженому покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, суд першої інстанції врахував, що злочин, у вчиненні якого ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, особу винного, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно. Врахував суд те, що ОСОБА_4, хоч частково і відшкодував завдану шкоду потерпілим, проте свою вину не визнав. Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції зробив правильний висновок про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, дійшовши правильного висновку про необхідність призначення основного покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням ближче до мінімальної межі санкції частини 2 статті 286 КК України.

При розгляді апеляційних скарг засудженого та потерпілих суд апеляційної інстанції їх доводи щодо призначеного покарання перевірив і своє рішення належним чином мотивував, вказавши, що обставини, на які є посилання в апеляційних скаргах, були враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання і підстав для пом'якшення або призначення більш суворого покарання не знайшов. При цьому апеляційний суд врахував та належним чином перевірив обставини, на які є посилання і в касаційній скарзі. Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Отже, покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування наслідків у вигляді смерті людини, як обставини, що відповідно до вимог ст. 67 ч. 1 п. 5 КК України обтяжує покарання ОСОБА_4, оскільки вказана ознака злочину прямо впливає на його кваліфікацію, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст. 67 ч. 4 КК України не може ще раз бути врахована при призначенні покарання як така, що його обтяжує.

Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги, скасування ухвали щодо ОСОБА_4 та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції немає, в зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 428 ч. 2 КПК України, колегія суддів

відмовити потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження за їх касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2014 року щодо ОСОБА_4.

Ухвала касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.