Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Крижановського В. Я., Чуйко О. Г., розглянувши у судовому засіданні у м. Києві 22 квітня 2015 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року щодо ОСОБА_4,

вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2014 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що судимості не мав, засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

На підставі п. "в" ст. 1 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1185-VII "Про амністію у 2014 році" (далі - Закон) ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання.

Цим вироком засудженого також ОСОБА_5, судові рішення щодо якого прокурором не оскаржуються.

Вироком районного суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 09 квітня 2014 року приблизно о 22.15 год. біля магазину "АТБ-маркет" по вул. Косіора, 34 у м. Дніпропетровську, діючи групою осіб з раніше знайомим ОСОБА_5 та особою, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, безпричинно наніс один удар ногою по тулубу ОСОБА_6, який в цей час в результаті злочинних дій ОСОБА_5 та особи, матеріали кримінального провадження щодо якої виділені в окреме провадження, лежав на асфальті. Внаслідок зазначеного злочинного посягання ОСОБА_6 були завдані легкі тілесні ушкодження.

Прокурор у касаційній скарзі ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням кримінального процесуального закону і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що необхідно відмовити у відкритті провадження за скаргою, оскільки з наведених документів убачається, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 296 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, яке він убачає в безпідставному одночасному застосуванні до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК України та п. "в" ст. 1 Закону, що залишилось поза увагою апеляційного суду, є необгрутованими.

При призначенні ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу ОСОБА_4, який раніше не судимий, за місцем роботи характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, свою вину визнав повністю та щиро розкаявся, що суд відніс до обставин, які пом'якшують покарання.

На підставі цих даних у їх сукупності районний суд призначив ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, однак дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення останнього без реального його відбування та застосував до нього положення ст. 75 КК України.

Крім того, суд першої інстанції, з урахуванням заявленого ОСОБА_4 клопотання, упевнившись, що він є суб'єктом Закону (1185-18) , оскільки має малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо якої не позбавлений батьківських прав, а вчинене ним кримінальне правопорушення не є тяжким або особливо тяжким, застосував вимоги п. "в" ст. 1 цього Закону, звільнивши ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання за вказаним вироком.

З урахуванням вимог КПК України (4651-17) та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що одночасне звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України та п. "в" ст. 1 Закону не можна вважати істотним порушенням кримінального процесуального закону, а оскаржувані судові рішення незаконними, оскільки процесуальним законом не передбачено заборон щодо одночасного застосування цих положень.

До того ж, прокурор у своїй скарзі також не навів жодної норми процесуального чи матеріального законів, які б встановлювали пряму заборону для одночасного застосування положень ст. 75 КК України та акту амністії.

Крім того, аналогічні доводи щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність були наведені в апеляційній скарзі прокурора та перевірялися судом апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Отже, з урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень кримінального процесуального закону апеляційним судом, на що посилається прокурор у касаційній скарзі.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

відмовити першому заступнику прокурора Дніпропетровської області у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року щодо ОСОБА_4.

Ухвала оскарженню не підлягає.