5-858км15 Про хуліганство, що супроводжувалось особливою зухвалістю, та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий помер у лікарні - 02.04.2015 Прийняття

головуючого Дембовського С. Г., суддів Мороза М. А., Чуйко О. Г., за участю: прокурора Опанасюка О. В., розглянула в судовому засіданні 2 квітня 2015 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 липня 2014 року щодо ОСОБА_5

Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 4 липня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 на відшкодування матеріальної шкоди 4 308,46 грн та 100 000 грн моральної шкоди; в рахунок відшкодування шкоди на утримання дитини ОСОБА_7 312 грн. щомісячно до досягнення нею вісімнадцятирічного віку.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.

ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за те, що він 29 квітня 2011 року, приблизно о 23 год. 15 хв., перебуваючи біля зупинки громадського транспорту "Рудана" на просп. Гагаріна в м. Кривому Розі, спільно з ОСОБА_8 вчинив хуліганство, що супроводжувалось особливою зухвалістю, а саме безпричинно розпочав сварку з ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11, при цьому нецензурно висловлювався, а потім, реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел, направлений на умисне спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень із хуліганських спонукань, вдарив кулаком по голові ОСОБА_9, від чого той упав на тротуарну плитку. Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_5 ударив ногою по тулубу лежачого на плитці ОСОБА_9, неодноразово піднімав його за одяг, заливав у рот потерпілого пиво. У ході зазначених дій, які ОСОБА_5 не припиняв понад 10 хвилин, грубо порушуючи таким чином громадський порядок, діючи з особливою зухвалістю, він умисно завдав ОСОБА_9 не менше двох удари по голові й по правій руці останнього. Від отриманих тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у лікарні.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 липня 2014 року вирок змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 119 КК України, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України, при цьому не виклав конкретного формування обвинувачення за ч. 1 ст. 119 КК України, яке він вважав встановленим в ході розгляду справи в апеляційному порядку, не взяв до уваги конкретних доказів на підтвердження винуватості засудженого в умисному спричиненні тяжкого тілесного ушкодження, що потягло призначення занадто м'якого покарання. Просить скасувати ухвалу та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2014 року скасована з направленням справи на новий апеляційний розгляд ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 серпня 2013 року, якою вирок суду щодо ОСОБА_5 змінено, перекваліфіковано його дії з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 119 КК України, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання. У решті вирок залишено без зміни.

Відповідно до вимог ст. 399 КПК України (1960 року) вказівки касаційного суду є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при повторному розгляді.

Відповідно до вимог статей 334, 377 КПК України 1960 року мотивувальна частина ухвали повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. Ухвала апеляційного суду - це рішення вищестоящого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, постанови, що перевіряються в апеляційному порядку. Усі зміни, внесені у вирок, повинні бути викладені чітко і ясно, щоб не виникало сумнівів при виконанні судових рішень.

Разом із тим, апеляційний суд при повторному розгляді справи цих вимог кримінально-процесуального закону не дотримався.

Суд першої інстанції у вироку виклав обставини вчинення ОСОБА_5 злочинів так, як їх було встановлено органом досудового слідства, та кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції змінив вирок щодо ОСОБА_5 та перекваліфікував його дії з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України. Доведеність винуватості засудженого і правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 296 КК України у касаційній скарзі не оскаржується.

Однак, із змісту ухвали апеляційного суду від 8 липня 2014 року убачається, що всупереч вимогам статей 334, 377 КПК України 1960 року апеляційний суд не розглянув всі обставини справи в їх сукупності, не проаналізував і не оцінив усі наявні докази, та допустив суперечливі висновки, не виклавши при цьому конкретного формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 119 КК України.

Так, провівши на виконання вказівок касаційного суду власне судове слідство, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині ухвали не надав відповідної оцінки усім дослідженим під час судового розгляду справи доказам у своїй сукупності, а переважно поклав в основу свого рішення про перекваліфікацію дій ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. l ст. 119 КК України суперечливі показання самого засудженого про те, що потерпілий впав лише від його поштовху та ударився головою о тротуар, а також про те, що потерпілий був вище його зростом майже на голову, і він міг рукою потрапити йому в нижню частину підборіддя, але його удар не був сильним.

При цьому суд апеляційної інстанції не звернув уваги і не дав відповідної оцінки і тому, що наведені показання ОСОБА_5 суперечать показанням інших потерпілих та свідків у справі під час їх допиту у суді апеляційної інстанції.

Зокрема, потерпілий ОСОБА_10 у судовому засіданні стверджував, що ОСОБА_5 безпричинно завдав ОСОБА_9 дуже сильний удар рукою в область голови і той впав і ударився головою.

Свідок ОСОБА_14 у суді апеляційної інстанції стверджував, що ОСОБА_5 ударив ОСОБА_9, після чого той зразу ж впав і вдарився головою, при цьому удар був настільки сильний, що він почув звук від удару об землю. Також цей звук почула його дружина, з якою він в цей час розмовляв по телефону.

Ці їх показання свідчать про те, що ОСОБА_5 умисно завдавши удар кулаком у голову потерпілому ОСОБА_9 з великою силою, передбачав суспільно-небезпечні наслідки свого діяння і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання, тобто заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_9, діючи з непрямим умислом, що спростовує твердження ОСОБА_5 про спричинення ним тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 з необережності.

Згідно даних висновку комісійної судово-медичної експертизи при судово-медичному дослідженні трупа знайдено не менше двох контактів на ділянці голови і не менше двох контактів на ділянці правої верхньої кінцівки.

Експерт ОСОБА_15, який досліджував характер та механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілого, у судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи зазначив, що згідно проведеного дослідження в області голови потерпілого було знайдено не менше чотирьох контактів. Що стосується механізму утворення пошкоджень, які спричинили смерть потерпілого, то вони виникли в результаті падіння з висоти власного росту і удару головою об тверду поверхню. При цьому вся сукупність тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого, не могла утворитись лише при його падінні з висоти власного зросту. Пошкодження в тім'яній області і в області потилиці знаходяться в різних площинах.

Оскільки експертом на думку прокурора не було розкрито питання про те, з якою силою було нанесено удари потерпілому в область голови, а також про ударні та протиударні ушкодження при ударах різними поверхнями голови потерпілого, то прокурором в ході розгляду справи в апеляційному порядку 24.06.2014 року було заявлено клопотання про призначення повторної комісійної судово-медичної експертизи з залученням фахівців у галузі нейрохірургії, невропатології, травматології для визначення більш точного механізму спричинення тілесних ушкоджень в області голови потерпілого ОСОБА_9 Зазначене клопотання суд залишив поза увагою та самостійно визначив механізм утворення тілесних ушкоджень в області голови потерпілого, що викликає сумнів, оскільки для цього потрібні спеціальні знання.

Таким чином, апеляційний суд не спростував докази у цій справі, які свідчили про наявність у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Також свої висновки щодо вчинення засудженим вбивства через необережність апеляційний суд належним чином не обґрунтував, зокрема, не зазначив, чому саме оцінка доказів суду першої інстанції є неправильною, чим спростовуються його висновки, які саме вимоги закону при розгляді справи чи ухваленні вироку суд порушив, та не проаналізував об'єктивну сторону цього злочину і суб'єктивне ставлення засудженого до своїх дій.

За встановлених органом досудового слідства та судом першої інстанції фактичних обставин дії ОСОБА_5 відносно ОСОБА_9 носили активний характер, були протиправними, між цими діями та їх наслідками існував прямий причинний зв'язок, а самі наслідки у виді тяжких тілесних ушкоджень були спричинені потерпілому не тільки в результаті його падіння й удару головою об тверду поверхню тротуарної плитки, а і тоді, коли винний, докладаючи падаючи певних зусиль, завдав ОСОБА_9 не менше двох ударів кулаком у голову. Надмірна сила першого удару у голову та його раптовість свідчили про те, що ОСОБА_5 усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, об'єктивно передбачав суспільно-небезпечні наслідки свого діяння і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання, тобто заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_9, діючи з непрямим умислом, за яким у даному випадку настає відповідальність за умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, наслідком якого було настання смерті потерпілого.

Отже, висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_5 вчинив убивство потерпілого ОСОБА_9 через необережність, є суперечливими, передчасними і не мотивованими, а ухвала апеляційного суду є такою, що не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

З огляду на викладене ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене у даній ухвалі, перевірити доводи, викладені у касаційній скарзі, та прийняти рішення, яке б відповідало вимогам кримінального закону.