Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Британчука В.В.,

суддів: Леона О.І., Щепоткіної В.В.,

за участю прокурора Чупринської Є.М.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 31 березня 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2014 року.

Вироком місцевого суду, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця сел. Советського Автономної Республіки Крим, мешканця АДРЕСА_1 громадянина України, неодноразово судимого, востаннє - за вироком від 16 травня 2012 року за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК із застосуванням статей 70, 71 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК - на строк два роки; за ч. 3 ст. 185 КК - на строк три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів покарання ОСОБА_1 визначено у виді позбавлення волі на строк чотири роки, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю вироків остаточно - на строк шість років.

Вирішено питання про речові докази.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 26 січня 2012 року близько 12.00 год. повторно з метою крадіжки шляхом розбиття вікна проник в приміщення сараю, розташованого на території домоволодіння АДРЕСА_2 звідки таємно викрав санки вартістю 200 грн, які належали ОСОБА_2

Крім того, 30 січня 2012 року близько 19.30 год. ОСОБА_1 повторно проник на територію домоволодіння НОМЕР_1 у тому ж селі, звідки вкрав болгарку марки "Сома" вартістю 540 грн, яка належала ОСОБА_3

У касаційній скарзі засуджений (з урахуванням змін до скарги) просить скасувати судові рішення, постановлені щодо нього, і направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону, Зокрема, зазначає, що місцевий суд не допитав потерпілих і свідків з боку обвинувачення, а лише оголосив їх показання, а клопотання засудженого про виклик для допиту свідків на його захист, не було задоволено.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримання касаційної скарги, думку прокурора, який проти її задоволення заперечував, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 21 КПК 1960 року підсудному забезпечується право на захист. Суд зобов'язаний надати підсудному можливість захищатися встановленими законом способами від пред'явленого обвинувачення.

Зокрема, одними з таких способів є право підсудного заявляти клопотання, подавати докази, просити суд про виклик свідків, що передбачено ст. 263 КПК 1960 року.

Як убачається з матеріалів справи та змісту протоколу судового засідання (а. с. 128, 161-163), засуджений ОСОБА_1 заявив клопотання про допит судом як свідків його невинуватості (алібі) ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яке місцевий суд спочатку задовольнив, а після відновлення судового слідства і повторного клопотання про виклик вказаних свідків, відмовив, але не зазначив з яких підстав.

Цим суд істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону, адже обмежив право ОСОБА_1 довести свою невинуватість у крадіжках чужого майна при тому, що не визнав неналежними і недопустимими докази, які просив дослідити у клопотанні засуджений.

Між тим, згідно з ч. 3 ст. 253 КПК 1960 року суддя (суд) не вправі відмовити учасникам судового розгляду у дослідженні в стадії судового розгляду доказів, якщо вони є належними і допустимими.

Вищевказаними незаконними процесуальним діями місцевий суд не забезпечив рівності прав сторін у судовому розгляді, передбачених ст. 261 КПК 1960 року, адже надав стороні обвинувачення можливість подати свої докази і позбавив цієї можливості сторону захисту (підсудного).

Вказані істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, що залишилося поза увагою апеляційного суду.

Незважаючи на те, що засуджений в апеляції зазначав доводи про порушення місцевим судом його права подавати докази на свій захист, апеляційний суд в ухвалі не навів жодних аргументів на їх спростування.

У зв'язку з цим ухвала цього суду не може залишатись у силі і підлягає скасуванню, через невідповідність вимогам ст. 377 КПК 1960 року, з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого належить врахувати вказівки касаційного суду, ретельно перевірити (за необхідністю шляхом судового слідства) доводи, викладені в апеляціях сторін, зокрема, сторони захисту, й ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасувати і направити справу на новий апеляційний розгляд.