Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

судді доповідача Орлянської В.І.,

суддів: Тельнікової І.Г., Франтовської Т.І.,

розглянувши касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2014 року,

ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КК України у зв'язку з відмовою потерпілого ОСОБА_1 від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Апеляційний суд Дніпропетровської області 22 жовтня 2014 року розглянув апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на вищевказану ухвалу та відмовив у її задоволенні, а судове рішення міськрайонного суду залишив без змін.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Посилається на те, що суд першої інстанції вимагав від нього примирення з ОСОБА_2 та відмову від її обвинувачення, при цьому вказує на відсутність технічної фіксування судового процесу при вказаних діях суду. Крім того, апеляційний суд у своїй ухвалі вказав на прізвище його адвоката ОСОБА_3, тоді як його інтереси представляв адвокат ОСОБА_4

Перевіривши касаційну скаргу, дотримання потерпілим порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

З огляду на положення п. 7 ч. 1 ст. 284 КК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

А частиною 7 вищевказаної статті цього Кодексу зазначено, якщо обставини, передбачені в тому числі й п. 7 ч. 1 цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Як вбачається з копії ухвали суду першої інстанції, під час судового розгляду кримінального провадження потерпілий ОСОБА_1 заявив клопотання про відмову від обвинувачення за ч. 1 ст. 125 КК України відносно ОСОБА_2 та вимагав закриття кримінального провадження. Суд, роз'яснив учасникам судового розгляду, в тому числі потерпілому і його представнику - адвокату ОСОБА_4, правові наслідки закриття кримінального провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КК України. Також в ухвалі зазначено, що судом було дотримано відповідну процедуру з цього приводу і будь-яких скарг на дії суду потерпілий не заявляв.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 412 КПК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке є підставою для скасування судового рішення є: 1) за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито; 2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду; 3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою; 4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою; 5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності; 7) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

Твердження потерпілого ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції вимагав від нього примирення з ОСОБА_2 та відмову від її обвинувачення, але при цьому не здійснював фіксування, не є обґрунтованими, оскільки апеляційний суд перевірив аналогічні доводи та зазначив в ухвалі на дотримання судом першої інстанції вимог ст. 343 КПК України, про фіксування судового розгляду технічними засобами.

Тому, вищевказане потерпілим не може бути істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке б слугувало підставою для безумовного скасування судового рішення.

Доводи потерпілого про те, що в ухвалі апеляційного суду невірно зазначено прізвище його представника - адвоката ОСОБА_3, а не ОСОБА_4, також не заслуговують на увагу, так як вказане є опискою, а згідно з положеннями ч. 1 ст. 379 КПК України, виправлення описки, допущеної у судовому рішенні, здійснюється за ініціативою цього суду або за заявою учасника кримінального провадження.

Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2014 року відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.