Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Кравченка С.І. та Франтовської Т.І.,

за участю секретаря Асанової Є.С.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12016140100000615 за касаційною скаргою прокурора, котрий приймав участь під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 грудня 2016 року,

за участю прокурора Ковальчука О.С.,

вироком Бориславського міського суду Львівської області від 29 вересня 2016 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України,

раніше судимого:

- вироком Бориславського міського суду Львівської області від 14 червня 2006 року за частиною 1 статті 115 КК України на 9 років позбавлення волі. 11 березня 2015 року звільнений з місць позбавлення волі по закінченню терміну відбування покарання,

засуджено за:

- частиною 1 статті 125 КК України на 60 годин громадських робіт;

- частиною 1 статті 122 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі частини 1 статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 1 рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених статтею 76 цього Кодексу.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 24 липня 2016 року о 15 годині 00 хвилин, перебуваючи на подвір'ї будинку АДРЕСА_1, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли з потерпілим ОСОБА_2, поваливши руками потерпілого на землю, умисно завдав потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Крім цього, ОСОБА_1 24 липня 2016 року о 16 годині 00 хвилин, перебуваючи на подвір'ї будинку АДРЕСА_1, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли з потерпілим ОСОБА_2, умисно завдав потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 грудня 2016 року вирок Бориславського міського суду Львівської області від 29 вересня 2016 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали суду касаційної інстанції та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не оцінив доводи апеляційної скарги прокурора, безпідставно залишено незмінним звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та невірно визнано обставини, що підлягають врахуванню під час призначення покарання.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи прокурора, який підтримав касаційну скаргу, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 122, частиною 1 статті 125 КК України, кваліфікація його дій та розмір призначеного покарання в касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються.

Що стосується доводів прокурора щодо безпідставного звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, невмотивованість висновків суду апеляційної інстанції та неправильного визнання обставин, що підлягають врахуванню під час призначення покарання, то колегія суддів визнає їх частково спроможними.

Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, призначаючи засудженому покарання та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням, враховував ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, дані про його особу, котрий за місцем проживання характеризується позитивно, пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, відсутність обтяжуючих покарання обставин. Такий вид покарання та його форму відбування суд першої інстанції вважав необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо форми відбування покарання з випробуванням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій викладав обставини аналогічні касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції не погодився з доводами прокурора, котрим оскаржено форму відбування покарання з підстав наявності непогашеної судимості, та вказано на його процесуальну поведінку на підтвердження такої обставини, як активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, та відсутність будь-яких претензій майнового характеру у потерпілого.

Однак, залишаючи незмінним форму відбування засудженим покарання, суд апеляційної інстанції не надав оцінки даним про особу засудженого, котрий раніше засуджувався за злочин проти життя та здоров'я особи та здійснив посягання на здоров'я особи, що характеризує його особу виключно з негативного боку.

При цьому, належних та обґрунтованих висновків щодо неврахування непогашеної судимості не навів, звівши його до загальних висловлювань.

Таким чином, колегія суддів не може погодитися із законністю та обґрунтованістю ухвали суду апеляційної інстанції, як слушно зазначає про це прокурор у касаційній скарзі.

Що стосується оспорення прокурором наявності таких обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, то колегія суддів з ними не погоджується, оскільки надання особою своїм діям критичної оцінки на будь-якій стадії провадження повинно сприйматися судами як щире каяття, а приймання участі у з'ясуванні обставин, що мають значення для розкриття кримінальних правопорушень і є активним сприянням розкриттю кримінальних правопорушень. При тому, що суд апеляційної інстанції вірно зазначив про поведінку засудженого впродовж провадження, що підтверджується і показаннями та відсутністю будь-яких претензій у потерпілого.

Оскільки суд апеляційної інстанції законодавчо був уповноважений вирішувати питання щодо більш суворого покарання, в частині чого і подавалася апеляційна скарга прокурором, то колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів не має підстав стверджувати, що ухвала суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає скасуванню відповідно до вимог пунктів 1-3 частини 1 статті 438 КПК України через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. При цьому, колегія суддів вважає, що звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України є явно несправедливим, а висновки щодо цього необґрунтованими.

Відтак, касаційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, котрий приймав участь під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити часткового.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 грудня 2016 рокущодо засудженого ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.