Справа: № 2а-6004/11 

Головуючий у 1-й інстанції: Лозинська М.І.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого-судді: Троян Н.М.

суддів: Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 14 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дії неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

25.10.2011 позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування і несплати підвищення до пенсії як інваліду війни ІІ групи відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в розмірі 350% мінімальної пенсії за віком.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 14 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є інвалідом ІI групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, у зв'язку із чим має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує підвищення до пенсії як інвалід війни.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (в редакції від 23 листопада 1995 року (458/95-ВР) , яка набрала чинності 01 січня 1996 року) встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно із Законом України від 05 жовтня 2005 року №2939-IV (2939-15) «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»зазначена норма викладена в новій редакції, згідно якої інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, в п.1 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (2939-15) зазначено, що в цій частині Закон набирає чинності з 01 січня 2006 року.

Вказані положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) протягом 2006-2011 років змін не зазнавали, не скасовувались та дія їх не зупинялась, неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню з часу набрання ними чинності.

Як вбачається з позову, щомісячне підвищення до пенсії позивачу, як інваліду війни ІІ групи, виплачувалося з розрахунку 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого на відповідний рік, тобто в повному обсязі у відповідності до вимог чинного законодавства(а.с.5).

Зі змісту ст. 159 КАСУ України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 122, 159, 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 14 листопада 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 212 КАС України.