Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Крещенка А. М.,

суддів: Квасневської Н. Д., Шибко Л. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Бражника М. В.,

прокурора Вергізової Л. А.,

захисника КовезиА. І.,

засудженого ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

переглянула в судовому засіданні ухвалуАпеляційного суду Луганської області від 17 листопада 2016 року за касаційною скаргою першого заступника прокурора Луганської області щодо ОСОБА_2

Вироком Білокуракинського районного суду Луганської області від 17 серпня 2016 року засуджено:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_2 у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 03.03.2015 року по 17.08.2016 року.

Вирішено питання про речові докази.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 17 листопада 2016 року зазначений вирок змінено.

Зазначено вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 3 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_2 зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 03.03.2015 року по 17.11.2016 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Виключено з мотивувальної частини вироку вказівку на те, що "вилучено три фрагменти залізної труби з місця злочину", зазначивши "вилучено три фрагменти залізної труби за місцем проживання особи, матеріали кримінального провадження у відношенні якої виділені в окреме кримінальне провадження, за адресою: Луганська область, м. Сватове, вул. Забурдаєва, 48".

Запропоновано суду першої інстанції вирішити питання про судові витрати в порядку ст. 537 КПК.

В іншій частині вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2, визнано винним у тому, що він 20 жовтня 2014 року, у період часу з 22.00 год. до 23.00 год., знаходячись за місцем мешкання особи, матеріали кримінального провадження у відношенні якої виділені в окреме кримінальне провадження, за адресою: АДРЕСА_2, погодився на пропозицію останнього скоїти кримінальне правопорушення стосовно ОСОБА_3, який мешкає за адресою: АДРЕСА_3.

В цей же день, в період часу з 22.00 год. до 23.00 год., реалізуючи свій злочинний умисел на розбійний напад з метою заволодіння чужим майном, ОСОБА_2 разом з особою, матеріали кримінального провадження у відношенні якого виділені в окреме кримінальне провадження, на автомобілі ВАЗ - 2110 темно-сірого кольору д/н 5949, який належить останньому, прибули за адресою: АДРЕСА_3, зайшли на територію двору за вище вказаною адресою. У цей час ОСОБА_2, знайшовши металеву трубу, направився разом з особою, матеріали кримінального провадження у відношенні якої виділено в окреме кримінальне провадження, до вхідних дверей житлового будинку, з якого у той час вийшов ОСОБА_3 Після чого, ОСОБА_2, не говорячи ні слова, відразу наніс один удар металевою трубою в область голови ОСОБА_3 Від отриманого удару останній впав обличчям на землю, а ОСОБА_2 спричинив ще не менш як 4 удари вказаною металевою трубою в область тулубу ОСОБА_3 Після цього, ОСОБА_2, погрожуючи застосування насильства до ОСОБА_3 та до його малолітньої доньки, яка у той час перебувала у середині житлового будинку, почав вимагати повідомити йому де знаходяться грошові кошти. ОСОБА_3, побоюючись застосування до нього насильства та здійснення погроз щодо його малолітньої доньки, повідомив ОСОБА_2 та особі, матеріали кримінального провадження у відношенні якої виділені в окреме кримінальне провадження, де знаходяться грошові кошти. Далі, особа, матеріали кримінального провадження у відношенні якої виділені в окреме кримінальне провадження, з метою недопущення втечі ОСОБА_3 та виклику правоохоронних органів, залишилася біля ОСОБА_3, а ОСОБА_2 пішов у середину житлового будинку, де ввівши в оману малолітню доньку ОСОБА_3, з шафи, яка знаходилася у залі забрав грошові кошти у розмірі 7500,00 гривень, та зі столу на кухні забрав чоловічу барсетку, у якій знаходилися паспорт та водійське посвідчення на ім'я ОСОБА_3, кредитна картка банку "ПриватБанк" (з пін - кодом). У цей час особа, матеріали кримінального провадження у відношенні якої виділені в окреме кримінальне провадження, зайшовши у будинок, в кімнату кухні, взяла зі столу мобільний телефон марки "Nокіа", вартістю 300 грн., який належав ОСОБА_3 та разом з ОСОБА_2 зникли з місця скоєння кримінального правопорушення.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 разом з особою, матеріали кримінального провадження у відношенні якої виділені в окреме кримінальне провадження, прибули до банкомату "Приват-Банк", який розташований за адресою: м. Сватове, пл. Радянська, 1, де ОСОБА_2, скориставшись викраденою банківською карткою, яка належить ОСОБА_3, зняв грошові кошти у розмірі 6030,00 грн.

Своїми злочинними діями ОСОБА_2 та особа, матеріали кримінального провадження у відношенні якої виділені в окреме кримінальне провадження, спричинили ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 13830,00 гривень.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок м'якості, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду провадження в суді апеляційної інстанції. Своє прохання обґрунтовує тим, що призначене ОСОБА_2покарання із застосуванням положень ст. 69 КК не повною мірою відповідає особі засудженого та тяжкості злочину. Звертає увагу на те, що засуджений скоїв особливо тяжкий злочин, свою вину у повному обсязі не визнав, у скоєному не розкаявся, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції та, змінивши вирок суду, застосував положення ст. 69 КК, не вмотивувавши належним чином свого рішення. Посилається на недотримання судом вимог ст. 59 КК. Зазначає, що санкція ч. 3 ст. 187 КК передбачає обов'язкову конфіскацію майна. Також прокурор вказує, що судом апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК не надано оцінки всім доводам апеляційної скарги прокурора.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити,пояснення засудженого ОСОБА_2 та захисника Ковези А. І., які не підтримали доводи касаційної скарги прокурора та просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 187 КК прокурором у касаційній скарзі не оскаржуються.

Доводи прокурора, щодо невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості злочину і даним про його особу внаслідок м'якості та безпідставного застосування ст. 69 КК України, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно зі статтями 370, 419 КПК ухвала апеляційного суду повинна бути законною й обґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок районного суду, зазначених вимог закону дотримався.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до положень ст. 69 цього ж Кодексу за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Як видно із матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд при вирішенні цього питання, відповідно до вимог зазначеного Закону врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_2, який (за місцем проживання та роботи характеризується добре, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий), обставини, що пом'якшують покарання (часткове визнання вини, добровільне відшкодування завданих збитків), а також думку потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні. Обставин, які б обтяжували покарання судом не встановлено.

Наведені вище дані про особу ОСОБА_2, наявність обставин, які пом'якшують покарання, обґрунтовано визнані судом такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також відсутність претензій з боку потерпілого, дали апеляційному суду підстави дійти правильного висновку про можливість застосування щодо ОСОБА_2 положень ст. 69 КК та не застосовувати до нього обов'язкове додаткове покарання, передбачене ч. 3 ст. 187 КК, у виді конфіскації майна.

Висновки суду апеляційної інстанцій про застосування до ОСОБА_2 ст. 69 КК України відповідають вимогам закону і є вмотивовані. Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Вважати його невиправдано м'яким, як про це йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів підстав не знаходить. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Отже, підстав до скасування ухвали апеляційного суду з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни або скасування оскарженого судового рішення, не встановлено.

Керуючись статтями 433- 436 КПК, п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.