5-4051км14 Про умисне заподіяння потерпілій легких тілесних ушкоджень та тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, які потягли за собою тривалий розлад здоров'я - 04.12.2014 Прийняття

головуючого Слинька С. С., суддів Колесничека В. М., Чуйко О. Г., при секретаріза участю прокурора Мельник Г. А., Парусова А. В.,розглянула в судовому засіданні в м. Києві 04 грудня 2014 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013080130005202, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року щодо ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Тітовки Єгорівського району Алтайського краю Російської Федерації, який проживає у АДРЕСА_1 такого, що не мав судимості.

Зазначеним вироком ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Також цим вироком постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5429,96 грн та 20 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з цим вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 12 серпня 2013 року приблизно о 18.20 год. біля будівлі притулку для собак, розташованої у Військовому містечку у м. Бердянську Запорізької області, під час сварки у незначний проміжок часу за два рази, поваливши

ОСОБА_8 на землю кілька разів вдарив її кулаками та ногами по голові, тулубу, верхніх та нижніх кінцівках, завдавши їй легких тілесних ушкоджень та тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що потягли за собою тривалий розлад здоров'я з на строк понад 21 день.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року цей вирок районного суду в частині вирішення цивільного позову змінено - зменшено суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином до 5271,05 грн.

В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд справи за обвинуваченням

ОСОБА_7 у суді першої інстанції, наполягаючи на неправильному застосуванні кримінального закону, наявності у діях засудженого стану необхідної оборони, а також істотних порушеннях кримінального процесуального закону.

Потерпіла ОСОБА_8 подала заперечення на касаційну скаргу захисника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги і просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні скарги слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому з оскаржуваних судових рішень убачається, що згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Такий висновок суд належним чином детально обгрунтував у прийнятому рішенні.

Доводи захисника про те, що засуджений діяв у стані необхідної оборони, оскільки змушений був захищатися від активних дій потерпілої, є безпідставними.

Відповідно до ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Як видно з матеріалів провадження та як було встановлено судом у ході судового розгляду, конфлікт між засудженим та потерпілої виник на ґрунті тривалих неприязних відносин, в ході цього конфлікту ОСОБА_7 вже після того, як він же повалив ОСОБА_8 на землю, незважаючи на те, що цим самим він фактично позбавив її можливості чинити будь-які активні дії щодо нападу на нього, бив її кулаками та ногами в різні частини тіла. При цьому його протиправні дії щодо ОСОБА_8 були припинені завдяки зусиллям свідків цієї події, а не за його власною волею.

З огляду на фактичні обставини справи, беручи до уваги характер та тривалість протиправних дій ОСОБА_7 щодо ОСОБА_8, а також вид та кількість нанесених ударів, стать та вік потерпілої, у тому числі й спосіб припинення протиправних дій, колегія суддів дійшла висновку, що дії, вчинені ОСОБА_7 щодо потерпілої, неможливо вважати такими, що вчинені в стані необхідної оборони.

Крім того, твердження засудженого про заподіяння йому потерпілою тілесних ушкоджень не знайшли свого об'єктивного підтвердження в матеріалах провадження.

Що стосується доводів захисника про неправильне вирішення цивільного позову потерпілої про стягнення на її користь матеріальної та моральної шкоди, то вони є безпідставними.

Так, при визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати принципи розумності і справедливості. Вирішуючи спір, суду слід звернути увагу, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Як видно з матеріалів справи та текстів оскаржуваних судових рішень, вирішуючи цивільний позов у справі суд взяв до уваги наведені положення закону, всі конкретні обставини справи, а також наявні у справі докази, на підставі чого дійшов обгрунтованого висновку про необхідність задоволення цивільного позову, визначивши конкретні суми матеріальної та моральної шкоди.

Отже, з огляду на фактичні обставини справи, наслідки, що настали, оскаржувані судові рішення в частині вирішення цивільного позову

ОСОБА_8 є правильними, а підстави для їх скасування відсутні.

Крім того, аналогічні доводи, наведені у касаційній скарзі, були наведені в апеляційній скарзі захисника, вони перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання призначене ОСОБА_7 з урахуванням положень ст. 65 КК України, підстав вважати таке покарання несправедливим унаслідок м'якості чи суворості колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,

у справі не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від

12 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 травня 2014 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.