5-3942км14 Про привласнення грошових коштів, шляхом зловживання директором своїм службовим становищем, а також невиплата заробітної плати працівникам - 02.12.2014 Прийняття

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Наполягає на тому, що в судовому засіданні не було доведено вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 191 КК України. Вважає, що його дії могли б містити склад іншого правопорушення - самоуправство і лише за умови доведеності, що цими діями було завдано значної шкоди інтересам громадян.

У запереченнях прокурор, який брав участь у судовому провадженні в суді першої інстанції, наполягає на безпідставності доводів касаційної скарги засудженого, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуваний вирок апеляційного суду - без зміни.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 січня 2014 року ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 175 КК України, й на підставі ч. 3 ст. 175 цього Кодексу кримінальне провадження за вказаним обвинуваченням закрито.

Вироком місцевого суду від 24 січня 2014 року ОСОБА_5 за ч. 2 та ч. 3 ст. 191 КК України визнано невинуватим та виправдано на підставі п. 3 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що в діянні є склад інкримінованих йому правопорушень.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Виправдовуючи ОСОБА_5, суд першої інстанції зазначив, що досліджені судом докази вказують на відсутність в діянні складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 191 КК України.

Апеляційний суд Миколаївської області, частково задовольнивши апеляційну скаргу заступника Первомайського міжрайонного прокурора, скасував вирок суду першої інстанції й ухвалив свій вирок від 30 квітня 2014 року, яким ОСОБА_5 визнав винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 і ч. 3 ст. 191 КК України, та призначив покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 191 КК України - на строк 1 рік із позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на підприємствах державної і комунальної власності, на строк 1 рік; за ч. 3 ст. 191 КК України - на строк 3 роки з позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на підприємствах державної і комунальної власності, на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_5 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на підприємствах державної і комунальної власності, на строк 2 ріки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного та додаткового покарань з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалено стягнути на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Миколаївській області 3326 грн процесуальних витрат за проведення судово-почеркознавчої та судово-економічної експертиз.

Згідно з вироком ОСОБА_5 з 06 квітня 2007 року обіймав посаду директора КП "Комунсервіс", виконував організаційно-розпорядчі функції щодо здійснення керівництва трудовим колективом, виробничою діяльністю товариства та адміністративно-господарські функції щодо управління і розпорядження майном підприємства, у зв'язку з чим був службовою особою.

14 лютого 2013 року між КП "Комунсервіс", в особі директора ОСОБА_5, та ОСОБА_7 укладено договір оренди строком на 1 рік до 14 лютого 2014 року, згідно якого ОСОБА_7 орендував на території КП "Комунсервіс" два бокси приміщення автогаражу за щомісячну плату в розмірі 1500 грн. Маючи намір на привласнення чужого майна, ОСОБА_5 шляхом зловживання своїм службовим становищем, 24 квітня 2013 року прийняв від ОСОБА_8 платіж в сумі 1500 грн, який у подальшому не облікував по касі підприємства згідно чинного законодавства, тобто незаконно привласнив грошові кошти в сумі 1500 грн та витратив їх на власні потреби. 31 травня 2013 року ОСОБА_5 шляхом зловживання своїм службовим становищем прийняв від ОСОБА_7 платіж в сумі 1500 грн, який також не облікував по касі підприємства згідно чинного законодавства, тобто повторно незаконно привласнив грошові кошти в сумі 1500 грн та витратив їх на власні потреби.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Про день та час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасників кримінального провадження, зокрема з боку сторони захисту, було поінформовано, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання взяти участь у розгляді справи. Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 434 КПК України участь засудженого в розгляді справи судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених у ст. 424 цього Кодексу, не є обов'язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду справи судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду апеляційної інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за епізодом від 24 квітня 2013 року за ч. 2 ст. 191 КК України, як привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, та за епізодом від 31 травня 2013 року за ч. 3 ст. 191 КК України, як привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є правильним.

Зокрема, такого висновку апеляційний суд дійшов на підставі аналізу показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_9, показань самого засудженого ОСОБА_5, в яких він не заперечував, що 24 квітня 2013 року ОСОБА_7 приходив до нього на роботу та передавав гроші; фактичних даних, що містяться у договорі оренди двох боксів приміщення автогаража, у висновках судово-почеркознавчої та судово-економічної експертизах, а також на підставі інших доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

За таких обставин з урахуванням установлених апеляційним судом сукупності фактів, що належить до предмета доказування у провадженні, винні дії ОСОБА_5 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за частинами 2, 3 ст. 191 КК України.

Істотних порушень процесуального порядку дослідження та оцінки наведених у вироку доказів з боку суду апеляційної інстанції судом касаційної інстанції не встановлено.

З урахуванням наведеного колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_5

При цьому з оскаржуваного вироку апеляційного суду вбачається, що розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_5, цим судом не було дотримано вимог ст. 75 КК України та роз'яснень, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , згідно з якими звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише щодо основного покарання та має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

Так, звільняючи ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції безпідставно звільнив його від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на підприємствах державної і комунальної власності, на строк 2 роки.

Разом із тим, за відсутності у суду касаційної інстанції процесуального приводу, передбаченого ст. 437 КПК України, для погіршення становища засудженого та скасування судового рішення з підстав необхідності застосування більш суворого покарання, вирок апеляційного суду слід залишити без зміни.