Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

судді доповідача Орлянської В.І.,

суддів: Суржка А.В., Тельнікової І.Г.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 14 серпня 2014 року щодо нього,

вироком Менського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2014 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. В. Корениха Заводського району м. Миколаєва, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Менського районного суду Чернігівської області від 29 червня 2010 року за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. ч. 1, 2 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2013 року звільненого умовно-достроково з встановленням адміністративного нагляду,

за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ст. 395 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Менського районного суду Чернігівської області від 29 червня 2010 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 14 серпня 2014 року вищезазначений вирок суду залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1, будучи раніше неодноразово судимим, щодо якого постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15 липня 2013 року встановлено адміністративний нагляд як щодо особи, засудженої за злочин, пов'язаний з незаконним обігом наркотичних засобів строком на 1 рік з наступними обмеженнями його поведінки: заборони виходу з будинку з 22-00 год. вечора до 05-00 год. ранку; заборони відвідування кафе, барів та інших торгівельних місць, в яких здійснюється реалізація спиртних напоїв на розлив; заборони виїзду за межі району без дозволу органів внутрішніх справ в особистих справах; реєстрація в органах внутрішніх справ у першу середу кожного місяця з 14-00 год. до 19-00 год. Будучи ознайомлений з вказаною постановою та попереджений про кримінальну відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду, ОСОБА_1 самовільно, без дозволу Менського РВУ МВС України в Чернігівській області, з метою ухилення від адміністративного нагляду, залишив місце свого проживання і виїхав 18 лютого 2014 року до с. Оленівка Жовтневого району Миколаївської області, де знаходився до 07 березня 2014 року, після чого поїхав у м. Київ, де перебував з 07 по 19 березня 2014 року.

Також, ОСОБА_1 07 квітня 2014 року приблизно о 21 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись по АДРЕСА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_2, умисно наніс йому ножем удар в живіт, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не оспорюючи правильності кваліфікації його дій та доведеності вини, просить судові рішення змінити, оскільки призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, і призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України. При цьому зазначає, що суди не вірно оцінили його характеризуючі дані, пом'якшуючі вину обставини, відношення до скоєного, оскільки під час досудового слідства він з першого допиту повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв слідству у розкритті злочинів, а при наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, можливо призначити йому покарання більш м'яке, ніж передбачено законом.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання засудженим порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити за наступних підстав.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ст. 395 КК України, у касаційній скарзі не оскаржується.

Виходячи з вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Також, положеннями ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів, дані кримінальні правопорушення, один з яких також є тяжким, вчинив у період умовно-дострокового звільнення, що свідчить про його схильність до вчинення кримінальних дій і небажання стати на шлях виправлення, з місця проживання характеристика відсутня, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, його матеріальний стан, вік, соціальні зв'язки, відсутність постійної роботи, думку потерпілого, який просив не призначати обвинуваченому суворе покарання, обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття, й обтяжуючу вину обставину - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, та прийшов до висновку про неможливість виправлення та перевиховання останнього без ізоляції від суспільства.

Призначене ОСОБА_1 покарання, в мінімальних межах санкції статей за скоєнні злочини, є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1, в порядку ст. 404 КПК України, перевіривши ретельно всі її доводи, не знайшов підстав для зміни вироку суду і пом'якшення призначеного йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Ухвала апеляційного суду про залишення апеляції засудженого без задоволення, а вироку суду першої інстанції без змін, відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є законною та вмотивованою.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає призначене засудженому ОСОБА_1 покарання справедливим, підстав для зміни судових рішень шляхом застосування вимог ст. 69 КК України, не вбачає, тому у відкритті провадження за його касаційною скаргою слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 14 серпня 2014 року щодо нього.

Ухвала оскарженню не підлягає.