Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

суддів:Єленіної Ж.М., Григор'євої І.В., Фурика Ю.П.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2014 року в кримінальному провадженні № 12013010010000535 за обвинуваченням

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ГРП-71 Державинського району Тургайської області Казахської ССР, мешканця АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України,

У касаційній скарзі прокурор, не заперечуючи доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м'якість. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не врахував повною мірою ступеня тяжкості злочину, даних про особу ОСОБА_4 і належним чином не обґрунтував свого рішення про призначення покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Як убачається з матеріалів провадження за скаргою, вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2014 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 зазначеного Кодексу.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.

Судом ОСОБА_4 визнано винуватим в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.

Як установив суд, 01 листопада 2013 року близько 00.10 год. ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2, почав нецензурно виражатися та погрожувати фізичною розправою працівникам правоохоронних органів, які прибули на виклик мешканки вищевказаної квартири ОСОБА_5 Далі ОСОБА_4, побачивши, що працівники міліції використовують спецзасіб - наручники до ОСОБА_6, який також вів себе агресивно та нецензурно виражався, підбіг до одного з працівників міліції - ОСОБА_7 та завдав удару рукою в задню частину голови, чим спричинив йому закриту черепно-мозкову травму у вигляді струсу головного мозку, забою потиличної ділянки голови, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. В подальшому, ОСОБА_4 продовжував наносити удари руками по тулубу ОСОБА_7, точної кількості яких слідством не встановлено. В цей час інший працівник міліції - ОСОБА_8 підбіг до ОСОБА_4 та намагався припинити його протиправні дії. Однак останній вхопив ОСОБА_8 та втративши рівновагу впав з ним на підлогу. ОСОБА_8 впавши на спину, вдарився головою об підлогу та отримав закриту черепно-мозкової травми у вигляді струсу головного мозку, забою потиличної ділянки голови, променево-запясного та ліктьового суглобів, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Розглянувши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши надані до скарги судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 345 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту скарги випливає, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законодавством вимог, що стосуються засудженого і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який в своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Що стосується доводів прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і м'якість призначеного ОСОБА_4 покарання у зв'язку з безпідставним звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, то вони є не аргументованими.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, при призначенні ОСОБА_4 покарання, врахував тяжкість вчиненого злочину, а також дані про особу засудженого, зокрема, те, що той раніше був судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно. Враховані судом також обставини, які обтяжують покарання, а саме: вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів.

Із урахуванням наведеного суд призначив ОСОБА_4 покарання не пов'язане з ізоляцією від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на строк, який є достатнім для того, щоб він довів своє виправлення.

Це рішення у вироку мотивоване, не викликає сумнівів у його відповідності вчиненому, не сприймається явно несправедливим чи недостатнім для досягнення мети покарання.

У цьому провадженні, як видно з наданих копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_4 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад, як не встановлено й даних, які би свідчили, що у провадженні неправильно застосовано кримінальний закон чи допущено істотне порушення кримінального процесуального закону.

Аналогічні за змістом доводи прокурора були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, які суд належно розглянув і в задоволенні яких відмовив. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З огляду на викладене обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які свідчать про необхідність перевірки матеріалів кримінального провадження, а з касаційної скарги та долучених до неї копій судових рішень убачається, що підстав для витребування матеріалів кримінального провадження й задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2014 року щодо ОСОБА_4 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.