5-3424км14 Про умисне вбивство, скоєне із застосуванням ножа - 20.11.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 20 листопада 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 7 квітня 2014 року,

Зазначеним вироком засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 296 КК України із застосуванням ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

за ч. 1 ст. 129 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;

за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що 28 грудня 2010 року близько 12 години 25 хвилин, на території станції технічного обслуговування автомобілів по вулиці Українській, 143 м. Запоріжжя, в результаті конфлікту, що виник із приводу оплати вартості ремонту автомобіля, дістав зі свого карману ніж та демонструючи його потерпілому ОСОБА_8, виражав погрозу позбавлення життя останнього, яку він сприйняв як реальну.

Крім того, 28 грудня 2010 року близько 12 години 30 хвилин, на території станції технічного обслуговування автомобілів по вулиці Українській, 143 м. Запоріжжя, умисно з метою позбавлення життя ОСОБА_9 завдав останньому удар ножем в область грудної клітини, в результаті чого настала смерть потерпілого.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 7 квітня 2014 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, що діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого внаслідок суворості, а справу направити на новий судовий розгляд. Зазначає, що неправильне встановлення факту того, чи дійсно саме ОСОБА_9 був ініціатором бійки, потягло за собою неправильне застосування кримінального закону та не застосування, зокрема, ст. 36 КК України. Посилається на те, що судом апеляційної інстанції не наведено підстав, через які суд не погодився з доводами захисту щодо необхідності застосування ст. 37 КК України та перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ст. 118 КК України. Також вважає, що при призначенні покарання не враховано часткове визнання вини ОСОБА_7, повне визнання цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди та часткове - про відшкодування моральної шкоди, стан здоров'я, поведінку потерпілого ОСОБА_9 Крім того, цивільний позов вирішено з грубим порушенням вимог закону.

Заслухавши доповідача, думку представника потерпілого про залишення судових рішень без зміни, пояснення прокурора про відсутність підстав для задоволення скарги та про зміну судових рішень у порядку ст. 395 КПК України 1960 року, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Матеріалами справи встановлено, що, зокрема, засуджений, не погоджуючись з рішенням місцевого суду, подав апеляцію, в якій йшлося про те, в чому, на думку апелянта, полягає незаконність постановленого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року в ухвалі апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено суть апеляції, результати розгляду справи і докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляції без задоволення - підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Під час розгляду справи за апеляціями прокурора та засудженого ці вимоги закону Апеляційний суд Запорізької області не виконав.

Апеляційний суд, викладені доводи, зокрема, засудженого в апеляції ретельно не перевірив, належним чином не проаналізував, докладної відповіді на них не дав і свого рішення не мотивував.

Залишаючи апеляцію засудженого без задоволення, лише послався на ті ж докази про доведеність винуватості засудженого, які були дослідженні у судовому засіданні, достовірність яких оскаржувалась в апеляції, без їх аналізу й оцінки, не спростувавши викладених у апеляції доводів.

Окрім того, із матеріалів справи вбачається, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 129 КК України, ОСОБА_7 учинив 28 грудня 2010 року.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

На час розгляду справи щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку з дня вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, минуло 3 роки.

Проте, апеляційний суд, розглядаючи справу в апеляційному порядку безпідставно не врахував положень ч. 2 ст. 11-1 КПК України та за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, не закрив справу щодо ОСОБА_7 у частині його засуджено за ч. 1 ст. 129 КК України.

Наведені порушення колегія суддів вважає такими, які істотно вплинули на правильність прийняття рішення по суті, що є безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду з направлення справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно перевірити всі доводи апеляційної скарги засудженого та, з урахуванням положень ст. 49 КК України, постановити рішення з дотриманням усіх вимог кримінально-процесуального закону.