Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І., суддів: Кравченка С.І., Тельнікової І.Г., при секретарі Шапулі В.В., за участю прокурора Опанасюка В.В., захисника ОСОБА_6,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 07 липня 2014 року щодо останнього,

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, уродженця м. Вінниці,

зареєстрованого та проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1,

раніше судимого, останні рази: 06.12.2007 року Замостянським районним судом м. Вінниці за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186,ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі; 03.06.2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 190 КК України до штрафу у розмірі 1700 грн.,

за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;

за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;

за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, з врахуванням покарання призначеного вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 03.06.2013 року, ОСОБА_7 остаточно визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі та штрафу у розмірі 1700 грн. в дохід держави.

Відповідно до ст. 72 КК України покарання у виді штрафу постановлено виконувати самостійно.

Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат по кримінальному провадженню.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно за наступних обставин: 07 жовтня 2012 року в проміжок часу з 14 год. 10 хв. до 14 год. 20 хв. з салону автомобіля НОМЕР_1, який знаходився на території "Лампового заводу" по вул. Чехова, 2 у м. Вінниці, таємно, шляхом вільного доступу, викрав гроші у сумі 5000 грн., мобільний телефон, золотий браслет та ланцюжок, які належали ОСОБА_8. З викраденим ОСОБА_7 з місця злочину втік, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому матеріальний збиток на загальну суму 10885 грн. 15 коп.

Крім цього, приблизно в середині серпня 2012 року, ОСОБА_7 перебуваючи на риболовлі на річці Південний Буг, в смт Стрижавка, Вінницького району Вінницької області, в невстановленому досудовим розслідуванням місці незаконно придбав, тобто зірвав рослини коноплі для власного вживання без мети збуту, які незаконно перевіз громадським транспортом до свого місця проживання, за адресою: АДРЕСА_2, де незаконно почав зберігати для власного вживання без мети збуту.

А 11 жовтня 2012 року приблизно о 13 год. 20 хв. ОСОБА_7 біля свого будинку, за вищевказаною адресою, був затриманий працівниками міліції. При проведенні поверхневого огляду у останнього було виявлено та вилучено паперовий згорток, в якому знаходилась речовина рослинного походження в подрібненому стані, і згідно висновку експерта, дана речовина є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом, масою 46, 03 г, у перерахунку на висушену речовину.

Він же, 17 червня 2013 року приблизно о 10 год. 55 хв., біля будинку № 4 по вул. Червоноармійській у м. Вінниці з корисливих спонукань, діючи повторно, підійшов до неповнолітнього ОСОБА_9 та умисно, відкрито викрав гроші останнього у сумі 370 грн. Після чого ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 07 липня 2014 року вказаний вирок залишений без змін.

В касаційній скарзі захисник просить вирок та ухвалу в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України скасувати, а провадження в цій частині закрити у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу цих злочинів. Ці ж судові рішення в частині засудження його підзахисного за ч. 1 ст. 309 КК України просить змінити, та призначити ОСОБА_7 більш м'яке покарання не пов'язане з позбавлення волі.

В обґрунтування своїх доводів захисник стверджує, що у матеріалах кримінального провадження немає доказів які б підтверджували, що ОСОБА_7 отримав кошти від потерпілого застосовуючи насильство чи погрозу насильства у будь - якому вигляді. Зазначає, що потерпілий сам добровільно віддав кошти обвинуваченому, для придбання кросівок за вигідною ціною.

Посилається, що показання потерпілого ОСОБА_9 викривлені судами, оскільки у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 пояснив, що прийшовши на зустріч о 12 годині побачив ОСОБА_7, проте не підійшов до нього, а пішов та покликав майстра, який і забрав гроші у обвинуваченого.

Захисник стверджує, що судом не враховано дії обвинуваченого, який повернувся в призначений час на обумовлене місце зустрічі з ОСОБА_9, щоб виконати взяті на себе обов'язки по придбанню кросівок для останнього, та на першу ж вимогу повернув гроші, що доводить відсутність у нього наміру на заволодіння коштами.

Також, захисник не заперечує правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 185 КК України, але стверджує, що сторона обвинувачення не підтвердила наявності у потерпілого ОСОБА_8 золотих прикрас, які нібито викрав ОСОБА_7, а розмір матеріальної шкоди спричиненої ОСОБА_8 встановлено лише з показань останнього. Тому, на думку захисника, справу за ч.2 ст. 185 КК України необхідно закрити за відсутності в діях ОСОБА_7 складу і цього злочину.

В обґрунтування доводів щодо суворості призначеного ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КК України покарання, захисник посилається на те, що суд не врахував тяжкість цього кримінального правопорушення, особу засудженого, який визнав вину у цьому злочині повністю та щиро розкаявся.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримку доводів касаційної скарги у повному обсязі; думку прокурора, який не погодився з касаційною скаргою; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правильність встановлення фактичних обставин справи та юридична кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КК України у касаційній скарзі захисником не оспорюється.

Що стосується прохання захисника про скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 в частині засудження останнього за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України та закриття кримінального провадження в цій частині, у зв'язку з відсутністю в його діях складу цих злочинів, то воно не може бути задоволено, з огляду на наступне.

Так, положеннями ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд не допустив порушень цього кримінального процесуального закону.

Зокрема, свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Докладні мотиви прийнятого рішення відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України суд навів у вироку.

При цьому, на думку колегії суддів, в процесі судового слідства по справі істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або правильність застосування кримінального закону не допущено.

Так, обґрунтовуючи доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України суд послався на: покази потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9; свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14; висновки експертиз тощо.

Крім того, в судовому засіданні були безпосередньо переглянуті два диски з відеозаписами одночасних допитів свідків та ОСОБА_7, а також потерпілого ОСОБА_9 та ОСОБА_7 і досліджені роздруківки даних допитів, які підтверджують вину засудженого у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження потерпілий ОСОБА_9 пояснював суду, що під час здачі курсової роботи він з ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_12 вийшли на перерву на вулицю. На території училища вони зустріли раніше незнайомого ОСОБА_7, який підійшов до них та запитав у кого скільки є при собі грошей, при цьому сказав, що за брехню буде карати. Його товариші відповіли ОСОБА_7, і він теж сказав, що у нього є 400 грн. Після чого, ОСОБА_7 запропонував йому допомогти купити кросівки такі як у нього за 150 грн., а за це він мав дати йому 50 грн. При цьому погроз ОСОБА_7 не висловлював, але він все одно злякався останнього, тому віддав йому гроші, які ОСОБА_7 перерахував та сказав, що там більше, ніж він сказав, і наголосив, що покарає за брехню, але дасть йому шанс. Після цього, ОСОБА_7 забрав собі гроші у сумі 370 грн., залишивши йому 60 грн. та сказав, що о 12 годині вони зустрінуться і підуть по кросівки. О 12 годині ОСОБА_7 на зустріч не прийшов.

Також потерпілий пояснив, що коли вони розійшлися, то він зрозумів, що ОСОБА_7 викрав його гроші, ніяких кросівок йому купляти не буде, тому він, повернувшись до училища, розповів про все своєму майстру з виробничого навчання ОСОБА_11 який у подальшому затримав ОСОБА_7, який тікав від свідків та майстра, і повернув йому гроші.

І будь - яких суттєвих протиріч у показаннях потерпілого ОСОБА_9 які викладені у вироку суду та які містяться на технічному носії інформації, на якому зафіксовано судовий процес, які б могли вплинути на обґрунтованість висновків суду щодо доведеності вини засудженого у скоєнні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, не виявлено.

До того ж, показання ОСОБА_9 повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_12 який суду також пояснив, що ОСОБА_7 з'ясовуючи у кого скільки є при собі грошей говорив, що буде карати за брехню.

Факт відкритого викрадення засудженим грошей потерпілого підтвердили і свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_17

Так, ОСОБА_17 суду пояснив, що його учень ОСОБА_9 повідомив йому, що ОСОБА_7 у присутності свідків забрав у нього гроші. Також, ОСОБА_9 йому розповів, що вони домовилися зустрітися з ОСОБА_7 через якийсь час.

Він разом з ОСОБА_9 вийшли у двір, де мала відбутись зустріч останнього з ОСОБА_7, однак ні у тому дворі, ні в ближніх дворах ОСОБА_7 не було. Потім хтось зі студентів подзвонив йому і сказав, що в одному з дворів помітив ОСОБА_7, який став тікати. А приблизно через 2- 3 години після того, як ОСОБА_7 забрав гроші у потерпілого, він разом з ОСОБА_10 наздогнали ОСОБА_7 та забрали у нього гроші.

А як вбачається з роздруківки одночасного допиту між свідками ОСОБА_10, ОСОБА_17 та ОСОБА_7 останній, коли його затримали вказані свідки та пояснили, що зараз підійде працівник міліції сказав, що якщо вони його посадять, то його брат їм помститься.

Тобто, з матеріалів провадження вбачається, що засуджений не збирався виконувати взяті на себе обов'язки по придбанню кросівок для потерпілого, оскільки забравши гроші в сумі 370 грн., а не 200 грн., які були потрібні для придбання кросівок та для винагороди, в обумовлений час та місце не прийшов, а коли зрозумів, що його в інший час помітили свідки викрадення грошей, почав йти з прискоренням, замість того, щоб стояти і чекати в обумовленому місці ОСОБА_9 для того, щоб піти купити кросівки для останнього.

У цьому зв'язку, твердження захисника про те, що гроші ОСОБА_9 віддав добровільно для досягнення певної мети, з власної волі без застосування примусу ОСОБА_7, та те, що останній намагався виконати взяті на себе обов'язки по придбанню кросівок для потерпілого, оскільки повернувся в призначений час на обумовлене місце зустрічі з ОСОБА_9, безпідставні та спростовуються вищевикладеними доказами.

А тому, суд першої інстанції проаналізувавши показання обвинуваченого ОСОБА_7, потерпілого ОСОБА_9, який стверджував, що боявся ОСОБА_7, розумів, що той забирає гроші, які не збирався повертати, показання свідка ОСОБА_12, дійшов вірного висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що потерпілий ОСОБА_9 злякався раніше незнайомого ОСОБА_7, тому віддав йому гроші у присутності свідків.

Більше того, суд першої інстанції виключив з обвинувачення ОСОБА_7 таку кваліфікуючу ознаку як "погроза застосуванням насильства, яке не є небезпечним для потерпілого", що було йому інкриміновано органом досудового слідства, оскільки побоювання потерпілого - це його внутрішнє відчуття загрози з боку ОСОБА_7, а тому не може прирівнюватися до погрози застосування насильства, яке не є небезпечним для потерпілого.

А тому доводи захисника і в цій частині необґрунтовані.

Також, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що, як на досудовому слідстві так і у судовому засіданні, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання потерпілий ОСОБА_8 незмінно стверджував, що у нього було викрадено з автомобіля барсетку в якій крім мобільного телефону та грошей у сумі 5000 грн., знаходились золоті вироби, а саме ланцюжок та браслет, які він зняв, щоб не забруднювати при завантаженні товару (т. 1 а.к.п. 4,8,163).

Як вбачається з матеріалів провадження ОСОБА_7 не заперечував факту скоєння ним крадіжки мобільного телефону та грошей, хоча пояснив, що у барсетці, яку він викрав не було золотих виробів, про які зазначив потерпілий ОСОБА_8.

І як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, що визнавши свою вину частково у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, ОСОБА_7 таким чином намагається зменшити свою цивільну відповідальність. З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

Отже, виходячи з матеріалів провадження, суд першої інстанції ретельно, повно, всебічно та об'єктивно розглянув зібрані у провадженні докази, у тому числі і по обвинуваченню за ч.2 ст. 185 КК України, обставин, які б викликали сумніви в їх достовірності та достатності, не убачається.

За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, є правильною.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 309 КК України, та необхідність його пом'якшення і призначення покарання не пов'язаного з позбавленням волі, то вони також не можуть бути задоволені.

Виходячи з положень ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, які розглядаються касаційним судом в межах касаційних вимог, призначаючи ОСОБА_7 покарання як за ч. 1 ст. 309 КК України, так і за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України та остаточно на підставі частин 1, 4 ст. 70 КК України суд врахував, що він раніше неодноразово судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, згідно висновку амбулаторної судово - наркологічної експертизи не виявляє ознак наркоманії, примусово лікування не потребує, за місцем проживання компрометуючих даних на нього не надходило, відсутність обставин які пом'якшують покарання, та наявність обтяжуючої вину обставини - рецидив злочинів.

Крім того, судом враховано, що ОСОБА_7 свою вину визнав частково, не відшкодував шкоду потерпілому ОСОБА_8

Вищенаведене дає підстави вважати, що призначене засудженому покарання за ч. 1 ст. 309 КК України, як і в цілому за сукупністю злочинів, відповідає ступеню тяжкості вчинених ним діянь та відомостям про його особу; воно є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Рішення суду і в цій частині належним чином мотивовано, покарання відповідає його меті.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції дотримався вимог закону при перегляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7, розглядаючи його в межах апеляційної скарги, використав надані йому процесуальні можливості для перевірки судового рішення першої інстанції, належним чином розглянув доводи апеляційної скарги захисника, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги та надав на них вичерпні відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

При перевірці матеріалів кримінального провадження, в межах касаційних вимог, колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, чи неправильного застосування кримінального закону, які є безумовною підставою для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 07 липня 2014 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.