Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Наставного В.В., Мороза М.А., Чуйко О.Г.,

при секретарі Мельник Г.А.,

розглянувши в судовому засіданні 20 листопада 2014 року в м. Києві кримінальне провадження № 12012050110000190 щодо

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Російської Федерації, уродженця м. Сніжне Донецької області, мешканця АДРЕСА_1, за ст. 286 ч. 2 КК України,

за участю прокурора Деруна А.І.,

у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить вирок апеляційного суду щодо себе скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України. Вказує на неповноту судового розгляду, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження. Вказує на те, що не володіє українською мовою, що не дало йому змоги скористатися своїми правами, а апеляційний суд не забезпечив участь перекладача в судовому розгляді, чим істотно порушив кримінальний процесуальний закон.

Вироком Сніжнянського міського суду Донецької області від 24 вересня 2013 року ОСОБА_4 виправдано за ст. 286 ч. 2 КК України на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2, ч. 6 КПК України (4651-17) за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 17 грудня 2013 року вирок Сніжнянського міського суду Донецької області від 24 вересня 2013 року скасовано, а ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Вироком апеляційного суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він 23 вересня 2012 року приблизно об 11 годині 30 хвилин, керуючи автомобілем ВАЗ - 2190, д.н. НОМЕР_1, рухаючись в районі будинку № 34 вул. Гагаріна в порушення вимог п.п. 2.3, 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) відволікся від керування транспортним засобом і, виявляючи необережність, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_6, якій внаслідок ДТП були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 о 03 годині вона померла.

Ухвалою Сніжнянського міського суду Донецької області від 21 травня 2014 року ОСОБА_4 за його заявою звільнено від відбування покарання на підставі Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 (1185-18) року.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора про заперечення проти касаційної скарги та законність і обґрунтованість судових рішень, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду апеляційної інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд апеляційної інстанції дотримався вимог зазначеного закону.

Так, апеляційний суд, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

На підтвердження винуватості ОСОБА_4 та доведеності його вини у вчиненні злочину суд обґрунтовано послався на показання ОСОБА_4 в частині того, що він не заперечував факту наїзду на пішохода ОСОБА_6, внаслідок чого настала її смерть, на показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, висновки судово-медичних експертиз та інші зазначені у вироку докази, яким дав належну оцінку і прийняв мотивоване рішення. При цьому апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду щодо відсутності в діях ОСОБА_4 складу злочину та вказав, що висновки автотехнічної експертизи, з врахуванням результатів слідчого експерименту зі свідками в частині розташування і швидкості руху автомобіля, вказують на те, що ОСОБА_4 за умови дотримання вимог п.п. 2.3, 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , хоч і не передбачав можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, але повинен був і міг їх передбачити, та запобігти ДТП.

При призначені ОСОБА_4 покарання апеляційний суд врахував що злочин, у вчинені якого ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, має похилий вік і є інвалідом 3 групи.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд обґрунтовано призначив засудженому покарання в мінімальних межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України, а прийняте рішення належним чином мотивував.

Отже, покарання засудженому ОСОБА_4 призначено апеляційним судом відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При розгляді апеляційної скарги прокурора суд апеляційної інстанції її доводи перевірив і своє рішення належним чином мотивував. Вирок апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 420 ч.ч. 1, 2 КПК України.

Доводи засудженого ОСОБА_4 щодо неналежного забезпечення апеляційним судом можливості йому скористатися своїми правами через незнання української мови є безпідставними. Так, відповідно до вимог ст. 68 ч. 1 КПК України у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача. Проте, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_4 не вказував на своє нерозуміння або не достатнє розуміння української мови і стороною захисту не заявлялося клопотань щодо залучення перекладача.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновку апеляційного суду про доведеність вини ОСОБА_4 та правильність кваліфікації його дій.

Об'єктивних даних, які вказували б на вчинення злочину за інших обставин, чи підстав для закриття кримінального провадження колегія суддів за матеріалами провадження не знаходить і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування вироку суду апеляційної інстанції та закриття кримінального провадження не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, колегія суддів

вирок Апеляційного суду Донецької області від 17 грудня 2013 року щодо ОСОБА_4 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Ухвала касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.