Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Дембовського С. Г., Чуйко О. Г., за участю прокурора Кравченко Є. С. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 листопада 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2013 року щодо ОСОБА_5

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 12 липня 2013 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово засудженого, останнього разу - за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2005 року за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 357 КК України із застосуванням ст. 70 цього ж Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, 16 березня 2010 року звільнено у зв'язку із закінченням строку відбування покарання,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України - на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 289 КК України - на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Згідно з цим вироком ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він він 06 серпня 2011 року приблизно о 02.30 год. біля будинку № 3 по вул. Маловського в м. Одесі незаконно заволодів транспортним засобом - автомобілем ВАЗ 21043, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_7, завдавши останньому матеріальної шкоди на суму 12 000 грн.

Крім того, ОСОБА_5 тоді ж викрав із зазначеного транспортного засобу майно ОСОБА_7, завдавши йому матеріальної шкоди на загальну суму 1365 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2014 року цей вирок районного суду було залишено без зміни, а ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання на підставі ст. 2 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1185-VII "Про амністію у 2014 році".

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду через неправильне застосування закону, оскільки до ОСОБА_5 безпідставно було застосовано амністію.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню.

Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України у касаційній скарзі не оспорюється.

Доводи прокурора про необхідність скасування ухвали апеляційного суду через неправильне застосування закону є обґрунтованими і підтверджуються матеріалами справи та положеннями закону.

Як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_5 від подальшого відбування покарання, керувався ст. 2 вищевказаного Закону, відповідно до якого звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, підлягають особи, яких засуджено за будь-які злочини, не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, якщо такі особи на день набрання чинності цим Законом відбули не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання.

Разом із тим, приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення ст. 8 цього ж Закону, якою встановлено категорії осіб, до яких в силу певних обставин, установлених законом, застосування амністії виключається.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про амністію у 2014 році" амністія не застосовується до осіб, зазначених у ст. 5 Закону України від 01 жовтня 1996 року № 392/96-ВР "Про застосування амністії в Україні",

п. "в" якої встановлює заборону застосування амністії до осіб, котрі мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів, крім випадків індивідуальної амністії.

З урахуванням того, що ОСОБА_5 на момент постановлення щодо нього оскаржуваної ухвали мав не менше двох не знятих та непогашених у встановленому законом порядку судимостей за умисні злочини, які за категорією тяжкості відносяться до тяжких, то рішення про застосування положень про амністію слід вважати передчасним та прийнятим без належного вивчення всіх матеріалів справи та положень закону, які регулюють це питання.

У зв'язку з вищезазначеним колегія суддів погоджується з доводами прокурора про безпідставність застосування до ОСОБА_5 положень Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) , оскільки засуджений не належить до кола осіб, які підлягають звільненню від кримінального покарання на підставі вказаного Закону.

Таким чином, з огляду на наведене, оскаржувана ухвала суду є незаконною та підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого суду належить прийняти законне й обгрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2014 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.