5-3789км14 Про умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень із застосуванням ножа - 18.11.2014 Прийняття

переглянула в судовому засіданні матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_2 за касаційною скаргою з доповненнями до неї прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2014 року.

Зазначеним вироком, залишеним без зміни судом апеляційної інстанції,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, громадянина України,

засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 22 травня 2013 року, приблизно о 18.10 год. перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в салоні автобуса "Богдан", що рухався маршрутом № 720 та проїжджав навпроти будинку № 78 по проспекту Перемоги в м. Києві, дістав зі своєї сумки розкладного ножа, після чого спонтанно умисно наніс ним один удар по передній поверхні шиї сидячому перед ним на сидінні ОСОБА_3, чим заподіяв останньому легкі тілесні ушкодження у вигляді різаної рани м'яких тканин передньої поверхні шиї, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог прокурор вказує, що суд безпідставно дійшов висновку про відсутність в діях засудженого складу злочину, передбаченого ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, не взяв до уваги показання потерпілого та свідків про обставини скоєння злочину, не з'ясував направленість умислу ОСОБА_2, та ухвалив вирок, який не відповідає вимогам ст. 374 КПК. Крім того, прокурор зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

На касаційну скаргу прокурора надійшли заперечення від захисника

ОСОБА_1, яка просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який просив задовольнити скаргу, думку засудженого та його захисника, які просили залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Виходячи зі змісту вказаної норми закону, вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на матеріалах, повністю зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину та про винуватість підсудного у його вчиненні з достовірністю випливають із матеріалів справи. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновки суду так і спростовують його.

Згідно до вимог ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку має бути зазначене формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів і зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою тощо.

Проте, вказані вимоги закону під час розгляду справи щодо ОСОБА_4 в повній мірі виконані не були. Залишилися недослідженими обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та застосування кримінального закону.

Обґрунтовуючи свої висновки про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, суд першої інстанції взяв за основу твердження засудженого про відсутність у нього умислу на заподіяння смерті потерпілого, недоведеність наявності на момент заподіяння тілесних ушкоджень неприязних відносин між потерпілим та засудженим. Крім того, суд врахував те, що при наявності реальної можливості довести умисел на вбивство до кінця, ОСОБА_2 будь-яких дій в подальшому не виконував, що також свідчить про відсутність у нього прямого умислу на вбивство.

Однак, зазначені обставини вчинення злочину не дослідженні і не оцінені в сукупності з іншими доказами, а висновки суду про відсутність у ОСОБА_2 прямого умислу на вбивство потерпілого є передчасними та суперечливими.

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Критерієм цього є правильна кваліфікація фактичних обставин діяння в сукупності: час, місце і спосіб його вчинення, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізація поранень та інших тілесних ушкоджень, характер дій винного, причин припинення злочинних дій, поведінка винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

ОСОБА_2 в судовому засіданні показав, що обставин нанесення тілесних ушкоджень потерпілому він не пам'ятає, оскільки перебував у стані алкогольного сп'яніння, між тим категорично стверджував про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілого.

Потерпілий ОСОБА_3, свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 суду показали, що ОСОБА_2, знаходячись поруч із потерпілим, дістав ножа з сумки та, при відсутності будь-яких зрозумілих для них причин, наніс удар ножем по шиї потерпілого. Дії ОСОБА_2 були припинені потерпілим, який перехопив руку, відштовхнув обвинуваченого та вискочив з автобусу.

Згідно з висновком експерта № 1251/Е у ОСОБА_3 мало місце тілесне ушкодження у вигляді різаної рани м'яких тканин передньої поверхні шиї близько 15 см довжиною та 0,5 см глибиною, яка за ступенем тяжкості відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я та могла утворитися внаслідок однократної травматичної дії гострого предмету, якому притаманні ріжучі властивості.

Вирішуючи питання про відсутність у ОСОБА_2 прямого умислу на вбивство потерпілого, судом даним показанням та висновку експертизи не дана належна оцінка, як не враховано характеру, послідовності, рішучості і динамічності дій, поведінки засудженого, місця та способу вчинення злочину, знаряддя його вчинення, характеру і локалізації поранення, причину припинення злочинних дій.

За таких обставин суд був позбавлений можливості встановити що діяння, до якого вдався засуджений, дають підстави вважати, що він мав намір спричинити потерпілому будь-які тілесні ушкодження, а не були завідомо для нього такими, що спричинять смерть потерпілого, і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

Крім того, обмежившись показаннями засудженого про відсутність у нього прямого умислу на вбивство потерпілого, та виключивши встановлені органом досудового слідства мотиви скоєння злочину (неприязні відносини), суд не встановив та не вказав у вироку мотивів та мети скоєння ОСОБА_2 злочину, які є взаємозалежними і взаємопов'язаними ознаками і тільки у своїй сукупності можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, правильно кваліфікувати його дії.

Порушення вимог кримінального процесуального закону, які допустив суд при розгляді справи є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність та обґрунтованість постановленого у справі вироку, правильність кваліфікації дій ОСОБА_2

Оскільки апеляційна інстанція під час перегляду справи на зазначені порушення вимог закону уваги не звернула, підлягає скасуванню й ухвала апеляційного суду.

Під час нового судового розгляду необхідно усунути виявлені порушення закону, дати належну правову оцінку всім доказам у справі, перевірити інші доводи касаційної скарги прокурора, та постановити законне й обґрунтоване рішення, належним чином мотивувавши свої висновки.

Керуючись статтями 433- 438 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2014 року щодо ОСОБА_2 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.