Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого

Дембовського С. Г.,

суддів за участю прокурора

Кравченка С. І. і Франтовської Т. І., Ткачук Г. В.,

при секретарі

Холявчуку А. А.,

розглянувши в судовому засіданні 03 серпня 2017 року в м. Києві кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_6,

Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2016 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця м. Дніпропетровська, в силу ст. 89 КК України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_6 покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації.

Цим вироком також засуджено ОСОБА_7, щодо якого касаційну скаргу не подано.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року вирок суду залишено без зміни.

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 8 квітня 2016 року близько 00.30 год, за попередньою змовою з ОСОБА_7, біля магазину "АТБ" по вулиці Ульянова, 10 м. Дніпропетровська, з метою заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого та відкрито заволоділи майном ОСОБА_8 на суму 682 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом безпідставно враховано пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття, відшкодування завданої шкоди та перебування на утриманні неповнолітньої дитини. Крім того, належним чином не враховано тяжкість вчиненого злочину, а також, що ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 186 КК України. Разом із тим, судом залишено поза увагою, що ОСОБА_6 під час розгляду даного кримінального провадження судом першої інстанції вчинив інший злочин, передбачений ч. 3 ст. 153 КК України, що вказує на безпідставне застосування ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання поданої скарги, перевіривши кримінальне провадження та, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та правильність кваліфікації його дій, в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м'якість, не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора та погоджуючись з висновком місцевого суду в частині звільнення засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком,належним чином умотивував прийняте рішення. Із таким висновком погоджується і колегія суддів.

Зокрема, апеляційним судом ураховано, що засуджений визнав вину, щиро розкаявся, має на утримані неповнолітню дитину, відшкодував потерпілому завдану шкоду, що визнано обставинами, які пом'якшують покарання.

Окрім того, судом ураховано його стан здоров'я та положення у родині, а також думку потерпілого, який просив не позбавляти засудженого волі.

При цьому, апеляційним судом надано відповіді на доводи прокурора, які є аналогічними доводам касаційної скарги щодо вчинення ОСОБА_6 іншого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК України, під час розгляду даного кримінального провадження судом першої інстанції.

Тому, з урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав вважати його м'яким, немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 434- 436 КПК України,

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.