Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й.,

суддів Слинька С.С., Колесниченка В.М.,

при секретарі Петрику В.В.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120130803600000332, за касаційною прокурора, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 травня 2014 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт Чернігівка Чернігівського району Запорізької області та жителя АДРЕСА_1,

кримінальне провадження щодо якого на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України закрито у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведеності винуватості останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, та вичерпаності можливості їх отримання,

за участю прокурора Кравченко Є.С.,

у касаційній скарзі прокурор зазначає вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд апеляційної інстанції, закриваючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведеності винуватості останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, необґрунтовано не взяв до уваги дані показань свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, протоколів впізнання ОСОБА_1 як особи, який мав при собі викрадене майно, та, безпосередньо не досліджуючи докази, надав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.

Вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 11 березня 2014 року

ОСОБА_1, судимого 15 квітня 2008 року за ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки і 6 місяців; 17 жовтня 2008 року за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців; 26 вересня 2012 року за ч.2 ст. 395, ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки,

засуджено за ч.3 ст. 185 КК України до покарання в виді позбавлення волі на строк 3 роки, а на підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 26 вересня 2012 року, і остаточно визначено покарання в виді позбавлення волі на строк 3 роки і 1 місяць.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21 травня 2014 року вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 11 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження щодо нього на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України закрито у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведеності його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, та вичерпаності можливості їх отримання.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Місцевим судом ухвалено визнати винуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину за таких обставин.

У період із 06 до 08 квітня 2012 року близько 23 год ОСОБА_1, маючи умисел на крадіжку чужого майна, перебуваючи на території домоволодіння ОСОБА_6 по АДРЕСА_2, за допомогою підібраного на подвір'ї металевого прута шляхом віджимання вхідної двері незаконно проник до житлового будинку, звідки таємно викрав майно на загальну суму 144 грн 70 коп.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

ухвала суду апеляційної інстанції є такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і підлягає скасуванню з призначенням нового апеляційного розгляду з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим вироком, обвинувачений ОСОБА_1, звернувся із апеляційною скаргою на вирок суду, у якій висував вимогу про скасування вироку щодо нього у зв'язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні крадіжки майна з будинку ОСОБА_6, в обґрунтування чого посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту та однобічність судового розгляду.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У свою чергу положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, врахувавши лише показання обвинуваченого ОСОБА_1, висловлені на свій захист, без безпосереднього дослідження доказів, прийшов до переконання про відсутність достатніх доказів для доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, та вичерпаності можливості їх отримання.

Також апеляційний суд зробив висновок про те, що докази, на які послався суд у обвинувальному вироку щодо ОСОБА_1 не відповідають предмету доказування за наявним обвинуваченням. Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що у вироку судом зазначено як докази обвинувачення ОСОБА_1, окрім його визнавальних показань, показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які підтвердили добровільність визнання підозрюваним вчинення крадіжки майна з будинку ОСОБА_6, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, які були понятими при проведенні слідчого експерименту за участю ОСОБА_1, якій вільно, добровільно демонстрував механізм вчинення ним злочину; даними протоколу проведення слідчого експерименту; даними протоколу впізнання ОСОБА_1 свідком ОСОБА_3 як особи, яка пропонувала до продажу металеві вироби. Тобто суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що докази, на які послався суд у вироку щодо ОСОБА_1 не відповідають предмету доказування за обвинуваченням останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції скасуванню, як така, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Під час нового розгляду у суді апеляційної інстанції суду необхідно ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи, викладені в поданій апеляції, безпосередньо дослідити докази у кримінальному провадженні, дати належну оцінку усіх доказів у кримінальному провадженні, та, дотримуючись положень глави 31 КПК України (4651-17) , прийняти законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який здійснював процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 травня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.