5-3383км14 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне з корисливих мотивів у стані алкогольного сп'яніння за попередньою змовою групою осіб, та розбій, скоєний за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насильства та заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень - 23.10.2014 Прийняття

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 23 жовтня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Петровського районного суду м. Донецька від 21 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2013 року.

Вироком Петровського районного суду м. Донецька від 21 червня 2013 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, раніше судимий вироком Апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2003 року за п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115; ст. 15, п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187; ч. 3 ст. 289; ст. 15, ч. 3 ст. 289; ч. 3 ст. 357 КК України із застосуванням ст. 70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю,

засуджений за:

- ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- ч. 4 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

За сукупністю злочинів, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за цим вироком, більш суворим, призначеним за вироком Апеляційного суду Донецької області від 19 грудня 2003 року, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Вирішені питання про речові докази у справі.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2013 року вирок суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він наприкінці липня 2002 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які засуджені за цей злочин вироком Петровського районного суду м. Донецька від 6 червня 2003 року, проникли до квартири по АДРЕСА_1, де проживає ОСОБА_5, розподілили між собою ролі, згідно яких, ОСОБА_4 на кухні почав розпивати спиртні напої з ОСОБА_5, відволікаючи останню розмовами, при цьому закривши шторою двері, які ведуть з кухні в жилі кімнати. В цей час ОСОБА_1 та ОСОБА_3 умисно, з корисливих мотивів, таємно викрали майно, яке належить ОСОБА_5 на загальну суму 900 грн., заподіявши потерпілій матеріальну шкоду.

Крім того, 28.09.2002 року приблизно о 1 годині, ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в квартирі по АДРЕСА_1, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_3, засудженою за даний злочин вироком Петровського районного суду м. Донецька від 6 червня 2003 року, з метою заволодіння чужим майном вчинили розбійний напад на ОСОБА_6 З метою подавлення волі потерпілого до опору, застосували насилля, небезпечне для життя та здоров'я потерпілого, нанесли ОСОБА_6 по 10-15 ударів руками та ногами у різні частини тулубу і голови та заволоділи його грошима в сумі 92 гривні. Після цього винесли ОСОБА_7 на вулицю, де за цим будинком на смітнику, ОСОБА_3 утримувала ОСОБА_6 за ноги, щоб останній не чинив опір, а ОСОБА_1 наносив удари ножем по горлу потерпілого, який лежав на землі. Потім ОСОБА_3 взяла ніж та нанесла ОСОБА_6 декілька ударів по горлу. Внаслідок вказаних дій потерпілому були спричиненні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд. Вказує на неправильне застосування кримінального та істотні порушення кримінально-процесуального законів через, необ'єктивність, однобічність та неповноту дослідження обставин справи. Вважає, що за обвинуваченням по ч. 3 ст. 185 КК України суд мав би звільнити його від відповідальності та закрити справу в цій частині, оскільки сплинули строки давності, передбачені ст. 49 КК України. Наголошує, що судом не взяті до уваги показання свідка ОСОБА_8, які він давав у судовому засіданні, безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, не досліджені речові докази в судовому засіданні. Наголошує, що ці порушення вимог закону залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, а тому підлягає скасуванню і його ухвала.

Заслухавши доповідь судді; пояснення засудженого та його захисника на підтримку доводів касаційної скарги; думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги; обговоривши її доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України, перегляду в касаційному порядку не підлягають встановлення судом фактичних обставин справи та неповнота і однобічність досудового і судового слідства. Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі засуджений, згідно зі ст. 367 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, яка зазначила про відсутність порушень вимог КПК України (4651-17) при проведенні досудового слідства і розгляді справи в суді першої інстанції. Тому, при розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Виходячи зі змісту ст. 323 КПК України, вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на доказах повно зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом за своїм внутрішнім переконанням, а висновок суду про подію злочину та про винуватість підсудного ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок суду, так і спростовують його.

Ці вимоги закону судом дотримані.

Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, судові інстанції послалися на докази, що містяться в матеріалах справи, які зібрані у встановленому законом порядку, досліджені в судовому засіданні, належно оцінені і є обґрунтованими.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним злочинів за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував доказами, дослідивши і проаналізувавши у вироку: показання самого засудженого, який вину не визнав, зазначив, що з потерпілою домовився про продаж магнітофону і передав їй кошти за нього, кільце не бачив та не викрадав, також не заперечував, що наніс ОСОБА_6 декілька ударів кулаком та ножем, однак стверджував, що майно у потерпілого не забирав; потерпілої ОСОБА_5, яка засвідчила, що нічого засудженому не продавала, ніяких коштів від нього не отримувала, а також зазначила, що чула ознаки бійки із сусідньої квартири і прохання не бити та бачила через дверне вічко, як ОСОБА_1 з кимось потягли ОСОБА_6 із під'їзду; показання потерпілого ОСОБА_6 про обставини вчинення щодо нього розбійного нападу, які оголошені в судовому засіданні; свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які повідомили про конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, під час якого засуджений наніс потерпілому кілька ударів.

Також, суд ретельно перевірив і дав оцінку у сукупності з іншими доказами показанням свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_8, які вони давали на досудовому слідстві та в судовому засіданні.

Проаналізовані судом і письмові докази: висновки судово-медичної експертизи щодо наявності та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого; протоколи огляду місця події; протоколи відтворення обстановки і обставин події.

Сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_1 вчинив інкриміновані злочини, викладені у касаційній скарзі доводи щодо незаконності його засудження суперечать обставинам справи, встановленим судом.

Критичну оцінку окремих доказів, відхилення клопотання про призначення почеркознавчої експертизи суд належним чином вмотивував.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України, перебіг давності за ч. 3 ст. 185 КК України за вчинення злочину в липні 2002 року переривається, оскільки 19 жовтня 2002 року ОСОБА_1 оголошено у розшук. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в жовтні 2002 року ОСОБА_1 вчинив низку злочинів, серед яких і особливо тяжкі, за які він визнаний винним та засуджений вироком суду від 19 грудня 2003 року.

Обчислення давності в цьому разі, відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

З урахуванням зазначеного, доводи засудженого про закінчення строків давності притягнення до відповідальності - безпідставні.

На вирок суду засудженим подавалася апеляція, в якій він зазначав про невідповідность висновків суду фактичним обставинам справи, не взяття до уваги показань свідка, відмову у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, розгляд справи без участі потерпілого, не дослідження речових доказів в судовому засіданні.

За результатами перевірки цих доводів в апеляційному порядку за участю засудженого та його захисників, апеляційний суд не знайшов підстав для задоволення апеляції. Перевіривши усі апеляційні вимоги, суд дійшов висновку про законність вироку, правильність кваліфікації дій засудженого та відповідність призначеного покарання, вимогам ст. 65 КК України, зазначивши в ухвалі докладні мотиви свого рішення.