Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ:

головуючого Дембовського С.Г.,

суддів: Крижановського В.Я., Мороза М.А.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

розглянувши у судовому засіданні 23 жовтня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2014 року.

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

в силу ст. 89 КК України не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією всього майна, належного засудженому на праві власності.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2014 року апеляції засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляцію прокурора задоволено, вирок суду змінено: в мотивувальній частині вироку вважати правильним, що згідно протоколу огляду та виїмки у ОСОБА_4 мідної проволоки від 23 вересня 2011 року, ОСОБА_4 придбав мідну проволоку 20 вересня 2011 року. Прийнято рішення вважати засудженим ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією всього майна, що належить засудженому на праві власності. В решті вирок залишено без зміни.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, ОСОБА_3, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскарженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за вчинений ним злочин за таких обставин.

19 вересня 2011 року, приблизно о 21-ій год. 40 хв., ОСОБА_1 разом з двома особами, засудженими цим вироком, знаходячись на перехресті вулиць Володарського шосе та Сонечної у м. Маріуполь, будучи в стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, діючи узгоджено між собою по завчасно розробленому плану, відповідно до якого особа, засуджена цим вироком, підбігла до раніш незнайомого потерпілого ОСОБА_5 та умисно нанесла йому удар в ліву частину затилочно-тім'яної області голови невстановленим в ході досудового слідства важким предметом, від якого потерпілий впав на асфальт. З метою досягнення своєї злочинної мети, особи, засуджені цим вироком, та ОСОБА_1, діючи узгоджено, стали наносити удари руками і ногами по голові і тулубу потерпілого, висловлюючи при цьому до нього вимоги передачі грошей, а також майна. Під час побиття потерпілого, особа, засуджена цим вироком, стягнула з нього куртку та рубашку. Потерпілому, вирвавшись від нападників, вдалось перебігти на протилежну сторону перехрестя вулиць, де вказані особи, які скоїли на нього напад, наздогнали його та бажаючи подолати волю потерпілого до супротиву, діючи узгоджено, з метою заволодіння чужим майном, продовжили наносити удари руками і ногами по голові і тулубу потерпілого, заподіявши йому таким чином легких тілесних ушкоджень, з короткочасним розладом здоров'я більш ніж шість, але не більше двадцяти одного дня. Подолавши волю потерпілого до супротиву, заволоділи його майном, яким розпорядились на власний розсуд, спричинивши матеріального збитку на загальну суму 800 грн.

У касаційній скарзі засуджений просить про зміну судових рішень. При обґрунтуванні свого прохання вказав на неправильне застосування кримінального закону при кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 187 КК України замість ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки відкрито викрав майно потерпілого, поєднаного із застосуванням насильства, що не було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, діючи не за попередньою змовою групою осіб. Вказав на невідповідність призначеного покарання внаслідок суворості, просить про його пом'якшення. Зазначив також про безпідставне визнання обставини, яка обтяжує його покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 у скоєнні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_5 з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, підтверджується сукупністю зібраних у справі, перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку доказах, зокрема даними, що містяться у показаннях потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, а також даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 20 вересня 2011 року, протоколі огляду та вилучення мобільного телефону потерпілого ОСОБА_5 у свідка ОСОБА_7 від 22 вересня 2011 року, протоколі очної ставки між потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від 24 вересня 2011 року, протоколі відтворення обстановки та обставин події за участю потерпілого ОСОБА_5 від 25 вересня 2011 року тощо.

Безпідставні твердження у касаційній скарзі засудженого про кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 186 КК України як відкрите викрадення чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, що спростовуються матеріалами справи, оскільки за встановлених судом фактичних обставин справи, ОСОБА_1, діючи умисно, узгоджено разом з іншими особами, засудженими цим вироком, наносили численні удари потерпілому ОСОБА_5 у життєво-важливі органи, зокрема заподіювали удари ногами і руками у затилочно-тім'яну і лобно-скроневу області голови, спричинивши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Необґрунтовані й заперечення у скарзі засудженого проти того, що злочин вчинено за попередньою змовою групою осіб, на що свідчать цілеспрямовані спільні дії засуджених як під час вчинення злочину, направлені на заволодіння майном потерпілого, так і після цього, коли спільно реалізували майно потерпілого.

Отже, за встановлених фактичних обставин справи дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України судом кваліфіковані правильно.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, усі доводи засудженого, аналогічні й тим, що наведені ним у касаційній скарзі, всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Покарання призначене засудженому ОСОБА_1 відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд повною мірою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який в силу ст. 89 КК України не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітніх дітей.

Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_1, визнано добровільне відшкодування потерпілому завданих збитків, обставиною, яка обтяжує його покарання, визнано вчинення злочину особою, яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння.

Отже, підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_1 покарання таким, що не відповідає тяжкості скоєного та його особі внаслідок суворості, колегія суддів не вбачає.

Спростовані судом й твердження засудженого ОСОБА_1 про безпідставне визнання обставини, яка обтяжує його покарання, перебування на час вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, оскільки під час досудового слідства засуджений ОСОБА_1 не заперечував цієї обставини, вказане підтверджується показаннями інших осіб, засуджених цим вироком, та свідка ОСОБА_7, про те, що у день вчинення злочину вони спільно вживали алкогольні напої.

З огляду на те, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень кримінально-процесуального закону не встановлено, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 лютого 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.