Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів: Романець Л.А., Щепоткіної В.В., при секретарі судового засідання Холявчуку А.А.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013100070000896 щодо

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України,

за участю прокурора Деруна А.І.,

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 щодо його засудження по епізоду відкритого заволодіння майном потерпілої ОСОБА_8 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону. Стверджує, що вина засудженого не доведена, а вирок суду ухвалений на припущеннях та недопустимих доказах. Апеляційний суд на наведені порушення уваги не звернув й помилку суду першої інстанції не виправив.

Вироком Баришівського районного суду Київської області від 15 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 квітня 2014 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_8 900 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

За вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 01 липня 2013 року приблизно о 02.00 год., за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння на території домоволодіння АДРЕСА_2 за допомогою викрутки проник до приміщення вказаного будинку, де із застосуванням до потерпілої ОСОБА_8 насильства, яке не є небезпечним для її життя чи здоров'я, а саме затуливши їй рота та припаливши запальничкою лікоть потерпілої, відкрито викрав належні їй грошові кошти в сумі 400 грн, які знаходилися в гаманці під матрацом ліжка та в сумі 500 грн, які знаходилися під рядном в одній з кімнат. Після цього, ОСОБА_5 разом із особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, з місця вчинення злочину зник, а викраденим розпорядився на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 900 грн.

Крім того, за наслідками кримінального провадження, місцевим судом виключено з обвинувачення епізод про вчинення ОСОБА_5 05 серпня 2013 року близько 01.00 год. відкритого заволодіння майном потерпілої ОСОБА_9 (грабежу), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, у зв'язку з недоведеністю участі ОСОБА_5 у вчиненні даного злочину.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Про день та час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасників судового провадження, зокрема зі сторони захисту, було поінформовано, при цьому вони не виявили бажання брати участь у судовому засіданні під час касаційного розгляду.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суд дотримався вимог зазначеного закону.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.

Зокрема, в основу вироку суд поклав: показання потерпілої ОСОБА_8, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, а також дані, що містяться у протоколах слідчих дій та у висновках судових експертиз.

В результаті перевірки матеріалів кримінального провадження не встановлено даних стосовно того, що під час збирання (формування) та процесуального закріплення доказів було допущено порушення кримінального процесуального закону, а також даних, які б давали підстави вважати недостовірними чи недопустимими покладені в основу вироку докази.

З огляду на викладене сумнівів щодо об'єктивності оцінки доказів, покладених в основу вироку, та дотримання судом вимог ст. 94 КПК України колегія суддів не має.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, ухваленим відповідно до вимог статей 370, 373, 374 КПК України.

Крім того, апеляційний суд перевірив об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив, а стосовно доводів апелянта, аналогічних викладеним у його касаційній скарзі, навів відповідні мотиви їх необґрунтованості. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного та призначив йому покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає тяжкості вчиненого злочину, є справедливим і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Доводи захисника про порушення права ОСОБА_5 на захист, оскільки сторона захисту не була повідомлена про час і дату апеляційного розгляду, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтується на матеріалах провадження, оскільки такі його доводи спростовуються даними, що містяться в розписці захисника ОСОБА_7 та відміткою адміністрації, в якій утримувався засуджений, про отримання відповідного повідомлення (т. 2 а.п. 97, 102).

Крім того, клопотання ОСОБА_5 про бажання взяти участь в апеляційному розгляді на адресу суду не надходило, а в апеляційній скарзі не ставилося питання про погіршення становища останнього.

Постановою від 04 вересня 2013 року призначено (визначено) прокурорами, які здійснюватимуть повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні, прокурорів Баришівської міжрайонної прокуратури Петрик О.М. та Дерезу В.С. (т. 1 а.п. 24).

Апеляційний розгляд здійснювався за участю прокурора Київської області Красківського В.П., який є службовою особою органу прокуратури вищого рівня, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 37 КПК України, як про це вказує захисник у касаційній скарзі.

Істотних порушень кримінального процесуального закону органами досудового розслідування, судами першої та апеляційної інстанцій, які би тягнули за собою безумовне скасування чи зміну судових рішень, у кримінальному провадженні не допущено.

Керуючись статтями 433, 436- 438 КПК України, суд

Вирок Баришівського районного суду Київської області від 15 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 квітня 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.