Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ:

головуючого Дембовського С.Г.,

суддів: Крижановського В.Я., Слинька С.С.,

за участю прокурора Плужника О.В.,

розглянула в судовому засіданні 16 жовтня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Рівненської області від 21 липня 2014 року.

Вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 червня 2013 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України. Вироком суду також вирішено питання щодо судових витрат та долю речових доказів.

Вироком Апеляційного суду Рівненської області від 21 липня 2014 року апеляцію ОСОБА_1 задоволено частково, вказаний вирок суду від 11 червня 2013 року щодо нього скасовано, прийнято рішення визнати його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, провадження у справі закрито. Вирок суду від 11 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову залишено без зміни.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 28 липня 2008 року, приблизно о 17-ій год., знаходячись на подвір'ї ОСОБА_2, що по АДРЕСА_1, з мотиву особистих неприязних відносин, умисно наніс куском цеглини декілька ударів по тілу потерпілого ОСОБА_3, внаслідок чого останньому були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді перелому ребра зліва, що відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалості розладу здоров'я, та інші ушкодження у вигляді забоїв і синців, що є легкими тілесними ушкодженнями.

У касаційній скарзі засуджений просить про скасування вироку апеляційного суду із закриттям провадження у справі, обґрунтувавши своє прохання тим, що вирок є незаконним та немотивованим, висновки суду про його винність суперечать матеріалам кримінальної справи, винність свою вважає недоведеною. Вказав на недотримання апеляційним судом вимог ст. 399 КПК України 1960 року, пославшись на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року. Крім того, зазначив про неправильне застосування кримінального закону, а саме ст. 49 КК України, оскільки свою згоду на звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності він не давав та проти цього заперечує.

В запереченнях на касаційну скаргу прокурор просив залишити вирок апеляційного суду без змін, касаційну скаргу засудженого - без задоволення, наголошуючи на законності та обґрунтованості вироку суду, доведеності вини засудженого ОСОБА_1 та на тому, що згода засудженого на його звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не передбачена.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги засудженого про неправильне застосування кримінального закону, а саме ст. 49 КК України, що є небезпідставними.

Закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не є реабілітуючою підставою, у зв'язку з чим необхідна згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності, а в разі відсутності такої згоди суд вправі звільнити лише від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.

Як вбачається з матеріалів справи, засудженим клопотання про звільнення від відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не заявлялось, з протоколу судового засідання суду апеляційної інстанції не вбачається, що таке питання ставилось на обговорення учасників судового розгляду та з'ясовувалась на це згода ОСОБА_1

У зв'язку з чим, в даному випадку, суд не повинен був звільняти особу від кримінальної відповідальності.

Також доводи касаційної скарги засудженого про невиконання вказівок суду, який розглянув справу в касаційному порядку, судом при повторному розгляді справи є слушними.

Згідно ст. 399 КПК України 1960 року вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2014 року касаційну скаргу засудженого задоволено частково, вказану ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 1 жовтня 2013 року було скасовано із направленням матеріалів справи на новий апеляційний розгляд з підстав недотримання апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України 1960 року при залишенні апеляції засудженого без задоволення, оскільки апеляційний суд вибірково проаналізував доводи апеляції, виклавши в ухвалі свої міркування щодо частини апеляційних вимог, не аналізуючи і не розкриваючи їх змісту, обмежившись загальними фразами про відсутність підстав для задоволення апеляції, інші ж доводи засудженого не перевірив та відповіді на них не дав. Крім того, також було наголошено на невиконанні всупереч вимог ч. 7 ст. 374 КПК України 1960 року вказівок суду апеляційної інстанції, викладених в ухвалі від 19 липня 2011 року в частині обвинувачення, визнаного судом доведеним, що містить суперечності та є неконкретним.

Разом з тим, апеляційний суд, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1 від 21 липня 2014 року, вказаних положень закону не дотримався, не усунув й ті суперечності, що існують, та на які було наголошено в попередніх судових рішеннях у цій справі, зокрема й в ухвалі цього ж суду від 19 липня 2011 року, оскільки у вироку апеляційного суду лише конкретизовано обвинувачення в частині заподіяння тілесних ушкоджень, що відноситься до легких, та що до середнього ступеня тяжкості, однак обставини утворення тілесного ушкодження саме середнього ступеня тяжкості у вигляді переламу ребра, так і залишились не з'ясованими.

З огляду на викладене, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням матеріалів справи на новий апеляційний розгляд, під час якого суд має ретельно перевірити зібрані у справі докази, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, перевірити повною мірою доводи апеляції засудженого, і з урахуванням усіх обставин прийняти судове рішення, мотивоване належним чином.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Рівненської області від 21 липня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а матеріали справи направити на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.