Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Дембовського С. Г., Наставного В. В., при секретаріза участі прокурора Гладкіх Л. М., Саленка І. В. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 жовтня 2014 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12012080010000019, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вироки Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2014 року та Апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2014 року за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, засудженого вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2011 року за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня

2014 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 КК України - на строк 10 років з конфіскацією майна, яке є його власністю, за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 13 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Відповідно до ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня

2011 року, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років 6 місяців із конфіскацією майна, яке є його власністю.

Згідно з цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

28 вересня 2012 року приблизно о 07.15 год. ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння, озброївшись ножем, під приводом разом попити чаю проник до квартири ОСОБА_8 з метою нападу на неї для заволодіння її майном. Там, у момент коли вона повернулася спиною до нього, ОСОБА_7 завдав їй численних ударів ножем в шию тулуб та руки, заподіявши жінці тяжких тілесних ушкоджень, несумісних з життям, від яких вона померла.

Після вбивства ОСОБА_8 ОСОБА_7 обшукав приміщення квартири й заволодів 800 грн та двома несправними мобільними телефонами.

Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2014 року цей вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано та призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 КК України - на строк 10 років з конфіскацією майна, яке належить йому, за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 14 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.

Згідно з ч. 1 ст. 71 цього Кодексу шляхом часткового поглинення невідбутої частини покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2011 року ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

У касаційній скарзі захисник просить пом'якшити призначене ОСОБА_7 покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги і просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Доведеність винуватості у вчиненні інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України особою, котра подала касаційну скаргу, не оспорюються.

Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок суворості, то вони є безпідставними.

Так, мотивуючи своє рішення щодо виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_7, суди урахували тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, їх наслідки, відношення засудженого до вчиненого, обставини, які обтяжують покарання, та відсутність обставин, що його пом'якшують, дані про особу ОСОБА_7, який раніше був судимий, скоїв тяжкий злочин у період іспитового строку, визначеного попереднім вироком, характеризується посередньо, на диспансерному обліку у спеціальних медичних закладах не перебуває.

З урахуванням сукупності перелічених даних, тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, їх наслідків та конкретних обставин їх вчинення, а також даних, що негативно характеризують особу засудженого, суд призначив ОСОБА_7 покарання, яке хоч і не є максимальним, однак наближеним до максимальної межі санкції частини інкримінованої йому статті, застосувавши при цьому положення статей 70 та 71 КК України, оскільки засудженим було вчинено кілька кримінальних правопорушень у той час як він був звільненим від відбування покарання, призначеного за попереднім вироком, з випробуванням з іспитовим строком.

Покарання зазначеного виду та розміру, в тому числі й додаткове, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам ст. 65 цього Кодексу, оскільки воно ефективно сприятиме виправленню засудженого і попередить вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а з урахуванням умов та обставин скоєння засудженим протиправного діяння, обставини, що обтяжують його покарання та відсутність обставин, які його пом'якшують, а також відношення засудженого до вчиненого, то призначена міра покарання є адекватною та справедливою.

Твердження захисника про необхідність урахування з'явлення із зізнанням його підзахисного та визнання ним вини в ході досудового слідства в якості обставини, що пом'якшує покарання засудженого, є неспроможними.

Так, відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви й підстави для його ухвалення.

При цьому, як видно з матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій засуджений заперечував свою винуватість у вчиненому протиправному діянні і стверджував, що явку з повинною він написав унаслідок застосування до нього незаконних методів слідства, тому його явка з повинною та факт визнання ним своєї винуватості в ході досудового слідства при обгрунтуванні обвинувального вироку щодо нього по суті судом до уваги не бралися, а неврахування судом такої обставини як пом'якшуючої покарання є логічним та послідовним, що узгоджується з позицією ОСОБА_7, яку він обрав під час судового розгляду справи за його обвинуваченням.

Доводи захисника про те, що ОСОБА_7 під час вчинення протиправного діяння не був у стані алкогольного сп'яніння, також не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.

Так, відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Факт перебування ОСОБА_7 під час вчинення протиправних діянь щодо ОСОБА_8 у стані алкогольного сп'яніння був предметом дослідження судом першої та апеляційної інстанції та як видно з оскаржуваних судових рішень знайшов своє підтвердження в ході судових розглядів, а з огляду на наведені положення закону, які встановлюють межі перегляду справи касаційним судом, такі факти не підлягають перевірці в касаційному порядку.

Таким чином, підстав вважати покарання, призначене засудженому, несправедливим унаслідок суворості, а також підстав для його пом'якшення колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення,

у справі не встановлено.

Керуючись статтями 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

вироки Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня

2014 року та Апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2014 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.