Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М., суддів Кравченка С.І. та Франтовської Т.І., за участю прокурора Чупринської Є.М.,

розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_5 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2014 року.

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2013 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, такий, що судимості не мав, засуджений за:

- частиною 1 статті 185 КК України на 1 рік позбавлення волі;

- частиною 2 статті 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі частини 1 статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

Відповідно до пункту "в" статті 1, статті 6 Закону України "Про амністію в 2011 році" № 3680-VI від 8 липня 2011 року ОСОБА_6 звільнений від відбування призначеного йому покарання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в розмірі 14047,60 грн, моральну шкоду - 50000 грн, судові витрати - 3306,79 грн, відмовивши останній у задоволенні іншої частини її позовних вимог.

Згідно з вироком, ОСОБА_6 визнаний винуватим і засуджений за те, що він у період часу з 17 по 29 вересня 2007 року, перебуваючи біля ділянки АДРЕСА_1, маючи намір на викрадення майна ОСОБА_5, діючи умисно, з корисливих мотивів, ввів в оману невстановленого водія автокрана, котрий будучи обізнаним про злочинні наміри останнього за його вказівкою та винагороду в розмірі 200 грн, погрузив у вантажний автомобіль бетонні плити перекриття кількістю 7 одиниць, вартістю 484,4 грн кожна, на загальну суму 3390,8 грн, спричинивши потерплій ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 3390,8 грн.

Крім того, ОСОБА_6 у період часу з 13 по 27 жовтня 2007 року, діючи повторно, умисно, з корисливих мотивів, з метою таємного викрадення чужого майна - бетонних плит перекриття, перебуваючи біля ділянки АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5, прибув до місця розташування зазначених плит разом з ОСОБА_8, невстановленим водієм крана і ОСОБА_9 - водієм автомобіля "Камаз", д.н.з. НОМЕР_1, яких переконав у тому, що плити належать йому, за допомогою водія крана загрузив 11 плит, вартістю 968,8 грн кожна, на загальну суму 10656,8 грн в автомобіль "Камаз" під керуванням ОСОБА_9, спричинивши потерпілій ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 10656,80 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2014 року вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2013 року скасовано. На підставі пункту "в" статті 1 і статті 6 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 8 липня 2011 року № 3680-VI ОСОБА_6 звільнений від кримінальної відповідальності за частинами 1, 2 статті 185 КК України.

У касаційній скарзі потерпіла просить вказані судові рішення скасувати, а матеріали кримінальної справи направити на новий судовий розгляд. Посилається на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Свої вимоги потерпіла обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не перевірено наявність або відсутність факту позбавлення засудженого батьківських прав для застосування до нього Закону про амністію, його проживання разом з дитиною та її утримання ним, згідно його паспорта є особою без визначеного місця проживання, та за даними довідки в матеріалах справи на території м. Дніпропетровська та Дніпропетровської області не зареєстрований.

Крім того, стверджує, що працівники міліції не понесли матеріальної відповідальності за результатами розгляду заявленого нею цивільного позову від 24 березня 2010 року, завдяки яким погіршився стан її здоров'я.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги потерпілої, вважаючи постановлені у справі судові рішення законними і обґрунтованими, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга потерпілої не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у злочинах, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на наведених у вироку доказах, які судом належно досліджені та оцінені.

Подія злочину, доведеність винуватості та правильність кваліфікації судом за частинами 1, 2 статті 185 КК України злочинних дій ОСОБА_6 потерпілою у касаційній скарзі не оскаржуються та не заперечуються.

Що стосується доводів касаційної скарги потерпілої щодо безпідставного застосування до засудженого Закону про амністію та неправильного вирішення її цивільного позову, то вони є неспроможними.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, суд першої інстанції визнав, що на ОСОБА_6 розповсюджується дія Закону України "Про амністію у 2011 році" (3680-17) , оскільки він визнаний винуватим у вчиненні злочинів, які відносяться до середньої тяжкості, вчинених у вересні та жовтні 2007 року, та має неповнолітню дитину, щодо якої не позбавлений батьківських прав, у зв'язку з чим вважав за необхідне звільнити його від відбування призначеного вироком суду покарання.

Зокрема, такими даними на підтвердження умов застосування Закону про амністію слугувало свідоцтво про народження ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, з відміткою повторно, від 30 травня 2013 року, виданого Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, без внесення будь-яких змін до нього в графі "батько", як це вбачається зі свідоцтва про народження від 22 серпня 2001 року, а також те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та батьківських прав не позбавлявся, з вказівкою на відсутність в матеріалах справи таких відомостей (т.1 а.с.209, т.4 а.с.150).

Апеляційний же суд, визнаючи дотримання судом першої інстанції умов, за якими до ОСОБА_6 було застосовано Закон про амністію, за документального на це підтвердження та на виконання вимог статті 6 Закону України "Про амністію у 2011 році" звільнив його від кримінальної відповідальності, а не від призначеного покарання, як це зазначено у вироку.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанції ґрунтуються виключно на матеріалах справи.

Тоді як, твердження потерпілої щодо відсутності у засудженого місця реєстрації та не проживання разом з дитиною не входять до застережень, які передбачаються неможливість застосування Закону про амністію у вказаних випадках. При тому, що відповідно до світлокопії паспорту ОСОБА_6, виданого 21 травня 2013 року, оригінал якого перевірявся в суді апеляційної інстанції, місцем його проживання зареєстровано АДРЕСА_2.

Крім того, не заслуговують на увагу колегії суддів і мотиви незгоди потерпілої з вирішенням її цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди працівниками правоохоронного органу, оскільки розгляд кримінальної справи та цивільного позову останньої здійснювався в межах пред'явленого лише ОСОБА_6 обвинувачення.

Таким чином, колегія суддів не має сумнівів у законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо правильності застосування до ОСОБА_6 Закону про амністію, з урахуванням також змін до нормативно-правового акту про його застосування, та правильності вирішення цивільного позову потерпілої.

Відтак, касаційна скарга потерпілої задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись статті 394- 396 КПК України 1960 року та пункту 15 розділу 11 Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2014 року щодо засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_5 - без задоволення.