Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка С. І., суддів Кравченка С. І., Слинька С. С., за участю прокурора Кравченко Є. С., розглянула в судовому засіданні в м. Києві 09 жовтня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого

ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2014 року.

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 липня

2013 року, залишеним без зміни Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2014 року,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08 лютого 2006 року за ч. 5 ст. 185 КК України із застосуванням частин 1, 4 ст. 71 цього ж Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці з конфіскацією майна, на підставі постанови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 березня 2011 року звільненого з місця відбування покарання умовно-достроково на невідбутий термін 1 рік 8 місяців 25 днів, засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за вказаним вироком, покарання за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08 лютого 2006 року ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Згідно з цим вироком ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за вчинення злочину за таких обставин.

15 вересня 2011 року до ОСОБА_5 в ході телефонної розмови звернувся ОСОБА_7 з проханням продати йому марихуану об'ємом

4 сірникових коробки, на що ОСОБА_5 погодився та запропонував гроші у сумі 480 грн переслати йому поштовим переказом в якості оплати.

16 вересня 2011 року ОСОБА_7 телефоном повідомив ОСОБА_5, що переказав йому 430 грн, а решту - 50 грн обіцяв передати при зустрічі.

Цього ж дня, ОСОБА_5, придбавши марихуану об'ємом 4 сірникових коробки, поїхав в с. Пісочин Харківської області, а наступного дня поїхав до м. Харкова, де при зустрічі на мосту ім. Караєва передав особливо небезпечний наркотичний засіб ОСОБА_7, здійснивши таким чином збут за 480 грн особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого заборонено, вагою в перерахунку на суху речовину 15.3 г.

У касаційній скарзі захисник просить змінити оскаржувані судові рішення шляхом пом'якшення призначеного ОСОБА_5 покарання, оскільки вважає, що воно не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги і просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційних скарг слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до положень ст. 398 КПК України 1960 року при касаційному розгляді кримінальної справи колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Виходячи зі змісту касаційної скарги доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому протиправному діянні захисником не оскаржується.

Що стосується вказівок захисника про порівняно невеликий розмір особливо небезпечного наркотичного засобу, який є предметом злочину, інкримінованого його підзахисному, що, на думку останнього, стало підставою для кваліфікації протиправного діяння ОСОБА_5 саме за ч. 2 ст. 307 КК України, то вони є голослівними.

Як видно з матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень, дії ОСОБА_5 було кваліфіковано за ст. 307 КК України як незаконне придбання, зберігання та перевезення з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу. А за ч. 2 вказаної статті кримінального закону дії засудженого були кваліфіковані виходячи не з розміру цього засобу, а з його виду, встановленого відповідно до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 (770-2000-п) .

Що стосується доводів захисника про необхідність пом'якшення призначеного ОСОБА_5 покарання, та вони є безпідставними, а доводи на обґрунтування такої позиції - неспроможними.

Так, мотивуючи своє рішення щодо виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_5, суд урахував тяжкість вчиненого злочину, його суспільну небезпечність, відсутність обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання засудженого, дані про особу останнього, котрий неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, не працює, неодружений.

З урахуванням сукупності перелічених даних, тяжкості вчиненого злочину та даних про особу засудженого суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк, наближений до мінімальної межі, визначеної санкцією частини статті, інкримінованої засудженому.

Покарання такого виду та розміру колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам ст. 65 цього Кодексу, оскільки з огляду на обставини, що характеризують особу ОСОБА_5 та спосіб його життя, воно ефективно сприятиме виправленню засудженого та попередить вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав вважати призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі визначеного судом першої інстанції розміру несправедливим унаслідок суворості, а також підстав для його пом'якшення колегія суддів не вбачає.

Що стосується доводів захисника про наявність на утриманні засудженого престарілої мати, яка страждає на ряд тяжких захворювань, то вони не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Захисник також не надав документів на підтвердження такої вказівки, а з огляду на відсутність працевлаштування ОСОБА_5 такі твердження про утримання є сумнівними.

Посилання особи, яка подала касаційну скаргу, на рішення суду в інших кримінальних справах є зайвими та безпідставними, оскільки відповідно до вимог процесуального закону рішення суду першої інстанції за результатами розгляду справи має бути законним та обґрунтованим доказами, які суд, керуючись законом, оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. При цьому закон не встановлює обов'язку суду брати до уваги практику загальних суддів під час прийняття рішення у справі, у тому числі при визначенні виду та розміру покарання, яке необхідно призначити винній особі.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 22 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 березня 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.