Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючої Григор'євої І.В., суддів: Єленіної Ж.М., Фурика Ю.П., при секретарі судового засідання Петрику В.В., за участю прокурора Голюги В.В.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120120190020000053, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця м. Вінниці, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК,

У касаційній скарзі зі змінами до неї засуджений ОСОБА_6, посилаючись на надмірну суворість призначеного покарання, просить його пом'якшити. Вважає, що з огляду на визнання ним вини, щирість каяття у вчиненому кримінально-караному діянні, а також на утримання засудженим двох малолітніх дітей у суду є достатньо підстав для пом'якшення заходу примусу із застосуванням ст. 69 КК.

Крім того, у скарзі ОСОБА_6 зазначає про те, що він не бажає брати участі у касаційному розгляді.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вказують на необґрунтованість касаційних вимог засудженого, законність вироку апеляційного суду, який просять залишити без зміни.

Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 01 серпня 2013 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Постановлено стягнуто із засудженого ОСОБА_6 на користь потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у рахунок відшкодування моральної шкоди по 100 000 грн кожному, а також на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 117 273, 23 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Судом ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він за обставин, детально викладених у вироку, 01 січня 2012 року близько 06.30 год., керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем Ford Focus C-MAX (транзитний номерний знак НОМЕР_1), рухаючись по автодорозі сполученням Київ-Чоп у напрямку м. Києва, порушивши пункти 19.3, 2.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , допустив наїзд на металевий відбійник, у результаті чого ОСОБА_10, яка знаходилась в автомобілі, було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили її смерть.

Апеляційний суд Рівненської області скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання та 10 грудня 2013 року постановив свій вирок, яким ухвалив вважати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_6 судові витрати у кримінальному провадженні. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення касаційних вимог засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі та запереченнях на неї доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК, а також вирішення цивільного позову в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Апеляційний суд при перегляді кримінального провадження в порядку апеляційної процедури встановив, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_6, не дотримався цих вимог закону.

Зокрема, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, не врахував повною мірою всіх даних про особу винного, а саме: його схильності до правопорушень, зважаючи на наявні у провадженні відомості щодо поведінки останнього в минулому; вчинення засудженим тяжкого злочину у стані алкогольного сп'яніння, а також незворотності наслідків цього діяння - смерті молодої жінки, матері двох малолітніх дітей.

Із висновками суду апеляційної інстанції щодо призначеного ОСОБА_6 покарання погоджується і касаційний суд. Натомість доводи засудженого про наявність достатніх підстав для застосування ст. 69 КК та пом'якшення заходу примусу колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки наведені у скарзі обставини з огляду на встановлені у справі факти не можна визнати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. До того ж, як убачається з наявного у матеріалах провадження рішення органів опіки та піклування, малолітні діти, батьком яких є ОСОБА_6, знаходяться на утриманні потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Крім того, з урахуванням позиції засудженого протягом розгляду кримінального провадження судами попередніх інстанцій аргументи у скарзі щодо щирості його каяття є непереконливими.

Таким чином, апеляційний суд дотримався приписів статей 50, 65 КК. Покарання, призначене ОСОБА_6 не в максимальних межах санкції закону, відповідає своїй меті, є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування або зміни оскаржуваного вироку при розгляді справи в суді касаційної інстанції, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438, 441, 442 КПК, суд

Вирок Апеляційного суду Рівненської області від 10 грудня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.