Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Тельнікової І.Г.,

суддів Суржка А.В., Кравченка С.І.,

при секретарі Петрикові В.В.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12012089990000365 за обвинуваченням

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця смт. Єралієв Єралієвського району Мангишлакської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

представника потерпілого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

засудженого ОСОБА_1,

за касаційними скаргами прокурора та потерпілого ОСОБА_4 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 17 лютого 2014 року,

У аналогічних за змістом касаційних скаргах потерпілий ОСОБА_4 і прокурор ставлять питання про скасування постановлених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції через м'якість призначеного покарання, неправильне застосування кримінального закону - ст. 75 КК України. Вказують, що районний суд не врахував тяжкість вчиненого злочину, обставини справи в їх сукупності, думку потерпілого та позицію ОСОБА_1, який вину визнав лише частково. Зазначають, що суд апеляційної інстанції на вказані порушення увагу не звернув, належним чином своє рішення не вмотивував.

В надісланих касаційному суду запереченнях засуджений вважає судові рішення законними, обґрунтованими і просить залишити їх без зміни.

Заслухавши доповідь судді; думку прокурора, який підтримав касаційні скарги частково і просив призначити новий апеляційний розгляд кримінального провадження; міркування представника потерпілого на підтримку поданої останнім касаційної скарги; пояснення засудженого та його захисника, які заперечували обґрунтованість касаційних вимог; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вирішені питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17 лютого 2014 року вирок суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 8 жовтня 2012 року, приблизно о 14 год. 15 хв., по АДРЕСА_2, грубо порушуючи громадський порядок та спокій громадян з мотивів явної неповаги до суспільства, спровокував конфлікт з ОСОБА_4, під час якого, намагався утримати потерпілого, що ухилявся від спілкування з ним, схопив за одяг, після чого потерпілий відштовхнув обвинуваченого, а ОСОБА_1, використовуючи заздалегідь заготовлений предмет, придатний для здійснення пострілів, зробив декілька пострілів в напрямку потерпілого. Внаслідок отриманих пострілів ОСОБА_4 заподіяні рани в ділянках обох стегон, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розгляд здоров'я.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 296 КК України у касаційному порядку учасниками судового розгляду не оскаржуються.

Щодо доводів касаційних скарг про м'якість покарання, призначеного із застосуванням ст. 75 КК України, то вони є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом'якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з вироку, ці вимоги закону судом виконані.

При призначенні покарання ОСОБА_1 та при звільненні його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, визнав можливим виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, навів у вироку переконливі підстави такого рішення та зазначив, що за таких обставин буде досягнута мета покарання.

Зокрема, суд врахував ступінь тяжкості вперше вчиненого ним злочину, щире каяття, позитивну характеристику, стан здоров'я ОСОБА_1, який є інвалідом третьої групи та має ряд хронічних захворювань.

З урахуванням всіх зазначених обставин справи, даних про особу винного, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства.

Доводи касаційних скарг про те, що засуджений визнав себе винуватим частково і не розкаявся у вчиненому спростовуються матеріалами кримінального провадження. Так, ОСОБА_1 не заперечував факту спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4, проте посилався на інші мотиви вчинення неправомірних дій і, відповідно, не погоджувався з кваліфікацією своїх дій за кримінальним законом, оскільки вважав, що спричинив тілесні ушкодження потерпілому на підставі особистих конфліктних стосунків. Така позиція засудженого не є підставою вважати, що він не визнав себе винуватим і не розкаявся, як про це зазначено прокурором і потерпілим у касаційних скаргах. Докази на підтвердження винуватості саме у пред'явленому обвинуваченні ретельно перевірені і покладені в основу вироку, де також зазначено про щире каяття засудженого. Правильність такого висновку належно перевірена апеляційним судом, його ухвала ОСОБА_1 не оскаржена.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Апеляційний розгляд кримінального провадження проведений з дотримання вимог закону, всі доводи апеляцій розглянуті і отримали відповідну оцінку. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Підстав для сумнівів у правильності і законності судових рішень колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів

Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 17 лютого 2014 року щодо ОСОБА_1, залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та потерпілого - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.