Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:головуючогоОрлянської В.І., суддів: Літвінова Є.В., Тельнікової І.Г., за участю прокурора Деруна А.І., засудженого ОСОБА_4, розглянула у відкритому судовому засіданні 2 жовтня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 подану в інтересах засудженого ОСОБА_4 на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2014 року щодо останнього. Зазначеним вироком засуджено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого що немає судимостей, за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки; за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 визначено остаточне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі Стягнуто з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої злочином, 43391 грн. За вироком суду, ОСОБА_4 визнаний винним та засуджений за те, що він приблизно у період з 10 липня 2011 року по 29 серпня 2011 року маючи умисел на незаконне заволодіння грошима, шляхом обману, повідомив ОСОБА_6 недостовірні відомості про те, що являється арбітражним керуючим і розпорядником майна підприємств, які знаходяться у процедурі банкрутства і ліквідації, на яких є об'єкти для демонтажу, та під приводом надання робіт по демонтажу ДП СМУ "Близнюкигазбуд" і інших підприємств розташованих у м. Балаклея Харківської області, при зустрічі в різні дні і в різних місцях у м. Харкові вводячи ОСОБА_6 в оману, незаконно заволодів грошима останнього на загальну суму 43391 грн., спричинивши таким чином потерпілому матеріальний збиток на вказану суму. Крім того, 9 серпня 2011 року приблизно о 16 годині 30 хвилин, знаходячись на вулиці, біля свого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, безпричинно, діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, наніс два удари дерев'яною палицею, яку він заздалегідь приготував для нанесення тілесних ушкоджень, по нозі та руці ОСОБА_7, яка тримала на момент нанесення їй ударів свою малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2, чим спричинив потерпілій згідно висновку експерта, середньої тяжкості тілесні ушкодження. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2014 року вирок районного суду залишений без змін.У касаційній скарзі захисник просить судові рішення скасувати а справу направити на нове розслідування. Стверджує, що суд першої інстанції застосував кримінальний закон який не підлягав застосуванню та необґрунтовано кваліфікував дії засудженого за ч. 4 ст. 296 КК України. Вважає, що його підзахисний скоїв хуліганські дії, але їх потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 296 КК України, оскільки ОСОБА_4 заздалегідь не застосував предмет для нанесення тілесних ушкоджень. Зазначає, що в основу вироку суд фактично поклав показання потерпілої ОСОБА_7 які є непослідовними, в них маються протиріччя які не були усунуті і у ході судового розгляду. Також, посилається на суворість призначеного ОСОБА_4 судом покарання яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та його особі. Фактичні обставини справи та кваліфікація дій засудженого за ч.1 ст. 190 КК України у касаційні скарзі не оспорюються.

До суду касаційної інстанції також надійшло клопотання засудженого ОСОБА_4 з проханням застосувати до нього п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році" із змінами, внесеними згідно із Законом № 1246-VII від 06.05.2014 (1246-18) року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, який підтримав касаційну скаргу свого захисника у повному обсязі та своє клопотання про застосування до нього п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році"; думку прокурора, який не погодився з касаційною скаргою; перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається із змісту касаційної скарги подія злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, доведеність винуватості ОСОБА_4 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка цього діяння захисником не оспорюється.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, керуючись законом. Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування кримінального закону і дотримання при провадженні у справі кримінально-процесуального закону.

Так, свій висновок про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, суд зробив на підставі доказів, які він дослідив та оцінив із дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства. Суд навів у вироку докладні мотиви прийнятого рішення відповідно до вимог ст. 334 КПК України 1960 року.

Викладені у скарзі доводи захисника про те, що ОСОБА_4 заздалегідь приготовлений предмет не застосував для нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 та те, що в показаннях останньої маються протиріччя з цього приводу які не були усунуті і у ході судового розгляду позбавлені підстав.

Як вбачається з матеріалів справи протягом всього досудового слідства потерпіла ОСОБА_7 послідовно пояснювала за яких обставин їй було нанесено тілесні ушкодження ОСОБА_4 та стверджувала, що останній вийшов із воріт свого домоволодіння і в його руках вже був предмет схожий на дерев'яну ніжку з - під табуретки і будь - яких суттєвих протиріч щодо вказаних обставин та предмету, яким їй наносились удари, механізму та локалізації спричинення їй тілесних ушкоджень показання потерпілої не містять.

Крім того, з протоколу судового засідання вбачається, що в судовому засідання потерпіла, яка була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, стверджувала, що ОСОБА_4 почувши біля воріт свого домоволодіння якісь звуки вибіг з них з ніжкою від табуретки та після нецензурної лайки почав нею наносити їй удари (т. 3 а.с. 10-11).

Показання потерпілої повністю узгоджуються з показаннями свідків: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та висновком додаткової судово - медичної експертизи (т. 2 а.с. 156-158).

Таким чином, суд вжив всіх передбачених законом заходів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи та правильно кваліфікував дії засудженого не за ч.1 ст. 296 КК України ( на чому наполягає захисник засудженого), а за ч. 4 ст. 296 КК України, оскільки ОСОБА_4 заздалегідь взяв палку для нанесення тілесних ушкоджень, а не випадково підібрав її на місці вчинення хуліганських дій.

При цьому, на думку колегії суддів, в процесі досудового та судового слідства по справі істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або правильність застосування кримінального закону, не допущено.

Що стосується доводів захисника про суворість призначеного ОСОБА_4 покарання, то вони також необґрунтовані.

Виходячи з положень ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.

Так, суд, керуючись нормами закону, врахував тяжкість вчинених ОСОБА_4 злочинів, дані про його особу, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно, обставини вчинених ним злочинів та їх наслідки, а також його відношення до скоєного, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих вину обставин.

Крім того, при призначенні покарання судом враховано як характеризуючі дані засудженого так і те, що ОСОБА_4 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 143 КК України однак був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі Закону України "Про амністію" від 19.04.2007 (955-16) року.

Наведені обставини дають підстави вважати, що призначене засудженому покарання за цих обставин справи відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним діяння та відомостям про його особу, воно визначено у межах мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 296 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки, і згідно із ст. ст. 50, 65 КК є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Рішення суду належним чином мотивовано, не суперечить вимогам кримінального закону і відповідає меті покарання. Призначене засудженому покарання матиме превентивне значення як для нього, так і для інших осіб.

Переконливих аргументів щодо явної несправедливості призначеного покарання ОСОБА_4 внаслідок суворості в касаційній скарзі колегія суддів не вбачає, а тому і в цій частині вона задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд ретельно перевірив усі доводи апеляції засудженого, які аналогічні доводам касаційної скарги захисника, й мотивовано відмовив в їх задоволенні, навівши відповідні мотиви прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК.

Перевіркою матеріалів справи також встановлено, що істотних порушень кримінальнопроцесуального закону, які би тягнули безумовне скасування постановлених щодо засудженого судових рішень, органами досудового слідства, судами першої та апеляційної інстанції у справі не допущено.

Крім того, ОСОБА_4, не є суб'єктом п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році", оскільки вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 296 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, тому його клопотання про застосування до нього вказаного акту амністії задоволенню не підлягає. Тим більше, що до нього на протязі останніх десяти років застосовувався акт амністії (29.07.2008 року на підставі Закону України "Про амністію" від 19.04.2007 року (955-16) , т. 1 а.с. 434), тому і з цих підстав, з урахуванням ст. 4 п. "е" Закону України "Про застосування амністії" (392/96-ВР) , до нього не може бути застосовано Закон України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) .

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2014 року щодо засудженого ОСОБА_4 залишити без зміни.