Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Тельнікової І.Г.,

суддів Кравченка С.І., Лагнюка М.М.,

при секретарі Петрикові В.В.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12012030340000038, за обвинуваченням

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця Луганської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Свердловського міського суду Луганської області від 20 вересня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 31 січня 2014 року щодо ОСОБА_1,

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ставить питання про скасування постановлених судових рішень, висновки в яких не відповідають фактичним обставинам справи, та призначення нового судового розгляду. Вважає вирок суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду незаконними через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неналежну оцінку окремих доказів щодо його винуватості. Зазначає, що вину визнав під тиском слідчого. Посилається на суворість призначеного покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вироком Свердловського міського суду Луганської області від 20 вересня 2013 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

Вирішені питання про речові докази, судові витрати та цивільні позови у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 31 січня 2014 року вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 8 листопада 2012 року приблизно о 22 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння на кухні квартири АДРЕСА_2, під час сварки з ОСОБА_2 на ґрунті особистих неприязних стосунків, проявив злочинну недбалість, не розрахував зусилля, рукою штовхнув один раз потерпілого в груди, від чого останній розбивши скло у віконній рамі випав з віконного отвору і впав на землю. В результаті необережних дій ОСОБА_1 потерпілий ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, внаслідок яких настала його смерть.

Як убачається з вироку, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення доведено об'єктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку і ретельно перевірені в судовому засіданні.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним суспільно-небезпечного діяння за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував дослідивши і проаналізувавши показання самого засудженого, який вину визнав, зазначив, що вживав спиртні напої разом із потерпілим, під час сварки штовхнув його і той, розбивши скло, випав на вулицю і тримався за раму. Разом з ОСОБА_3 вони намагалися втягти потерпілого в кухню, однак їм це не вдалося.

Послався суд і на показання свідків ОСОБА_3, яка зазначила, що в момент конфлікту присутня не була, почула дзвін розбитого скла та зайшла на кухню і побачила як ОСОБА_1 тримає потерпілого за вікном, вона стала допомагати, однак вони його не втримали і потерпілий впав на землю; свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які повідомили, що чули дзвін розбитого скла, потім покликали на допомогу, після чого почули, як щось упало та вдарилося об землю, а коли ОСОБА_4 вийшла на вулицю то побачила тіло чоловіка.

Також суд дослідив та проаналізував протокол відтворення обстановки і обставин події, в ході якого ОСОБА_1 розказував та показував, як штовхнув потерпілого і той випав за вікно та як вони з ОСОБА_3 намагалися затягти потерпілого назад, а також протокол демонстрації відеозапису обстановки і обставин події та відеозапис відтворення обстановки і обставин події.

Взято судом до уваги і явку з повинною ОСОБА_1; протокол огляду місця події і фото таблиці до нього; висновки дактилоскопічної, судово-медичної експертиз; постанову про визнання та долучення до справи речових доказів.

Твердження засудженого про визнання вини під тиском слідчого безпідставні, оскільки після його пояснень в судовому засіданні було змінено обвинувальний акт та перекваліфіковано дії ОСОБА_1, після чого він повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.

Давши належну оцінку зібраним у справі та дослідженим у судовому засіданні доказам у їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вбивстві через необережність. Дії винного правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 119 КК України.

Також суд дотримався вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Рішення суду щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди з засудженого узгоджується з принципом розумності та справедливості, відповідає характеру та обсягу моральних страждань потерпілого та документів, наданих на підтвердження цивільних позовів.

Правильно, з урахуванням вимог ст. 65 КК України, ОСОБА_1 призначене і покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Доводи касаційної скарги засудженого, які аналогічні доводам його апеляції, належно перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані і змістовні відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів

Вирок Свердловського міського суду Луганської області від 20 вересня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 31 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.