Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Крижановського В.Я., Мороза М.А.,

за участю прокурора Голюги В.В.,

захисника ОСОБА_1,

розглянула у судовому засіданні 2 жовтня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, на вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 22 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 4 березня 2014 року.

Цим вироком

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

неодноразово судимого, останній раз вироком Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 5 червня 2008 року за ч. 1 ст. 263 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

засуджено за ч. 4 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком суду від 5 червня 2008 року та остаточно ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років шість місяців. Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він у квітні 2009 року, приблизно о 21-ій год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на вул. Н.Мельниченко у с. Краївщина Володарсько-Волинського району Житомирської області, зустрівши раніше знайому малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, достовірно знаючи, що вона є малолітньою, під вигаданим приводом відвіз її до місця свого проживання, де застосувавши до потерпілої психічне насильство, використовуючи її безпорадний стан, малолітній вік останньої, яка не могла розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій та чинити опір, застосував до неї фізичне насильство і зґвалтував.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 4 березня 2014 року апеляцію засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1 задоволено частково, вирок суду змінено - виключено посилання на наявність трьох судимостей за період 1994-1999 рр.; пом'якшено покарання за ч. 4 ст. 152 КК України з 12 років позбавлення волі до 10, на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком суду від 5 червня 2008 року і остаточне покарання ОСОБА_2 визначено у виді позбавлення волі на строк 11 років. В решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник просить про скасування судових рішень із закриттям провадження у справі. При обґрунтуванні свого прохання заперечила встановлені судами фактичні обставини справи, вказала на однобічність і неповноту досудового та судового слідства. Вважає, що винність засудженого у злочині, за який його засуджено, не доведено, спростувавши при цьому висновки проведених експертиз та вказавши на той факт, що потерпіла змінювала свої показання.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника на підтримку поданої нею касаційної скарги, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України 1960 року.

Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як вбачається із змісту касаційної скарги захисника ОСОБА_1, остання фактично посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вказує на неповноту та однобічність досудового і судового слідства, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується сукупністю зібраних у справі, перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку доказах, зокрема показаннями потерпілої ОСОБА_3; свідків; даними, що містяться у протоколах: огляду місця події з додатками до нього від 10 червня 2009 року; додаткового огляду місця події від 12 червня 2009 року під час якого з будинку, що належить ОСОБА_2 вилучено фрагменти одягу зі слідами речовини бурого кольору; відтворення обстановки та обставин події від 20 червня 2009 року, під час проведення якої ОСОБА_2 розповів та показав при яких обставинах він зґвалтував малолітню ОСОБА_3; відтворення обстановки та обставин події від 20 червня 2009 року за участю потерпілої ОСОБА_3, яка розповіла про обставини вчинення щодо неї злочину та показала місце її зґвалтування. Також винність підтверджується даними, що містяться у висновках проведених судових експертиз: імунологічної № 332 від 13 липня 2009 року дослідження вилучених фрагментів одягу з будинку ОСОБА_2, виявлена кров на яких походженням від ОСОБА_3 не виключається; медичних від 14 та 17 липня 2009 року за наслідками огляду ОСОБА_2 та ОСОБА_3; психіатричної № 290 від 16 липня 2009 року щодо ОСОБА_2, під час проведення якої, будучи допитаним лікарями розповів обставини вчинення зґвалтування малолітньої ОСОБА_3; психолого-психіатричної № 291 від 17 липня 2009 року щодо ОСОБА_3 встановлено якою, що вона в минулому психічними захворюваннями не страждала та не страждає в даний час, здатна правильно сприймати факти, що мають значення у справі, на досяжному для її віку та розумовому розвитку рівні, та повідомляти їх, в силу своїх розумових особливостей не могла в повній мірі глибоко розуміти характер і значення вчинених проти неї протиправних дій, будучи опитаною лікарями під час проведення цієї експертизи розповіла обставини вчиненого щодо неї згвалтування.

За встановлених фактичних обставин справи дії засудженого ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 152 КК України судом кваліфіковані правильно.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, усі доводи засудженого та його захисника, зокрема й доводи щодо недоведеності вини, викладені ними в апеляціях, аналогічні й тим, що наведені захисником у касаційній скарзі, були всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Суд першої інстанції у вироку вказав на наявність певних протиріч у показаннях потерпілої, дав їм відповідну оцінку і дійшов висновку про наявність цього у зв'язку з малолітнім віком потерпілої та терміном, що минув з дня вчинення злочину.

Інші порушення вимог кримінально-процесуального закону, на які посилається у своїй скарзі захисник, не є істотними, а тому не можуть бути підставами для скасування або зміни постановлених у справі рішень.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 22 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 4 березня 2014 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_1 - без задоволення.