Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі колегії суддів:

Крижановського В.Я., Наставного В.В., Мороза М.А.,

при секретарі

судового засідання Гладкіх Л.М.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 2 жовтня 2014 року касаційну скаргу у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина

України, судимого вироком Баштанського районного

суду Миколаївської області від 16 січня 2013 року за

ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України, на підставі ст. 70 КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі без

конфіскації майна, на підставі ст.ст. 75, 76 КК

України звільненого від відбування покарання з

випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

за участю прокурора Таргонія О.В.,

У касаційній скарзі засудженого ОСОБА_5 викладено вимогу про скасування судових рішень, постановлених щодо нього, із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції. Дану вимогу обґрунтував тим, що суд першої інстанції не встановив доведеність його вини у вчинені злочину, за який його засуджено. Крім того, вказав на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 404 КПК України, оскільки при запереченні ним вини у вчиненому злочині суд апеляційної інстанції мав перевірити його доводи з приводу цього та законність і обґрунтованість вироку суду, чого зроблено не було.

Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2013 року ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком суду від 16 січня 2013 року та остаточне покарання ОСОБА_5 визначено у виді позбавлення волі на строк п'ять років без конфіскації майна та штраф на суму 850 грн, що відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України постановлено виконувати самостійно. Вироком суду також вирішено долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 5 березня 2014 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишено без задоволення, вирок суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за те, що він 26 квітня 2013 року, приблизно о 23-ій год., знаходячись у роздягальні ТОВ "Транс-сервіс-1", де він працював у с. Горохівка Жовтневого району Миколаївської області, таємно викрав із шафи для особистих речей мобільний телефон, що належав ОСОБА_6, спричинивши останньому матеріального збитку на загальну суму 900 грн.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, підтверджується сукупністю зібраних у провадженні, перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку доказах.

За встановлених судом обставин кримінального провадження дії засудженого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 185 КК України кваліфіковані правильно.

Апеляційний розгляд за апеляційною скаргою засудженого проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Твердження у скарзі засудженого про порушення вимог ст. 404 КПК України, оскільки судом апеляційної інстанції не перевірені висновки суду щодо доведеності його вини, є безпідставними.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі засудженого було викладено вимогу про перевірку вироку суду щодо нього лише з підстав невідповідності призначеного покарання внаслідок суворості, будь-які інші доводи на необхідність перевірки вироку суду не викладено (арк. к.п. 75).

Так, судом апеляційної інстанції перевірені повною мірою доводи засудженого, в межах апеляційної скарги згідно вимог ст. 404 КПК України, про невідповідність призначеного йому покарання внаслідок суворості, які були спростовані з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

З огляду на те, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень кримінального процесуального закону не встановлено, суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 376, 428, 436 КПК України, суд

Вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 5 березня 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.