5-2377км14 Про шахрайство та зловживання владою, скоєне сільським головою - 18.09.2014 Прийняття

У касаційній скарзі засуджений вимагає про скасування вироку апеляційного суду із закриттям провадження щодо нього. Вимогу обґрунтував тим, що виправдувальний вирок суду першої інстанції був законний і мотивований, скасований безпідставно судом апеляційної інстанції. Послався на те, що якщо органом досудового розслідування не були внесені в реєстр матеріалів кримінального провадження всі документи та відповідно не відкривались й сторонам провадження, то і відомості, що внесені в такі документи, не можуть бути визнані доказами, зокрема результати проведених негласних слідчих дій. Вказав, що суд першої інстанції правильно визнав докази недопустимими у даному провадженні, постановивши на підставі цього виправдувальний вирок. Разом з тим, апеляційний суд, скасувавши такий вирок та визнавши його винним, засудив, поклавши в основу обвинувачення ті самі докази, що визнані судом недопустимими.

Вироком Амвросіївського районного суду Донецької області від 20 січня 2014 року ОСОБА_5 визнано невинуватим у обвинуваченні за ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 364 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним злочинів. Вироком суду також вирішено долю речових доказів.

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 26 березня 2014 року апеляційну скаргу прокурора задоволено. Виправдувальний вирок Амвросіївського районного суду Донецької області від 20 січня 2014 року щодо ОСОБА_5 скасовано. ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 364 КК України, та призначено покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк два роки, за ч. 1 ст. 364 КК України у виді обмеження волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади в органах місцевого самоврядування строком на три роки, зі штрафом у розмірі 8 500 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання визначено у виді обмеження волі на строк три роки з позбавленням права обіймати посади в органах місцевого самоврядування строком на три роки зі штрафом у розмірі 8 500 грн. Вирішено долю речових доказів.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за вчинені ним кримінальні правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_5 у 2010 році на виборах депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів обрано Кленівським сільським головою. Рішенням І сесії Кленівської сільської ради Амвросіївського району Донецької області 6 скликання від 17 листопада 2010 року визнано повноваження ОСОБА_5 як Кленівського сільського голови Амвросіївського району Донецької області та присвоєно 7 ранг 4 категорію посадової особи місцевого самоврядування.

На початку квітня 2013 року до голови Кленівської сільської ради ОСОБА_5 звернувся ОСОБА_7 з метою отримання в оренду земельної ділянки для будівництва зерносховища. Під час розмови ОСОБА_5 запропонував ОСОБА_7 земельну ділянку, яка розташована в х. Мережки Амвросіївського району, вказавши її місце розташування, на що останній погодився. При цьому ОСОБА_5, діючи з умислом на протиправне заволодіння чужим майном шляхом обману, будучи службовою особою та представником влади, зловживаючи своїм службовим становищем, з корисливих мотивів, будучи достовірно обізнаним про те, що питання виділення земельної ділянки не розглядалося на сесії Кленівської сільської ради, запропонував потерпілому ОСОБА_7 передати йому у якості матеріальної винагороди за підписання договору оренди на вказану земельну ділянку 5 000 грн. Як службова особа, ОСОБА_5 усвідомлював, що своїми діями завдає істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян і державі у вигляді підриву престижу й авторитету органів місцевого самоврядування.

Вимогу про те, що ОСОБА_7 має передати йому грошові кошти начебто за сприяння у отриманні в користування земельної ділянки у сумі 5 000 грн, обвинувачений заявляв також 15 травня 2013 року, 30 травня 2013 року, 18 червня 2013 року.

19 червня 2013 року, приблизно о 9-ій год. 15 хв., ОСОБА_7, знаходячись на стоянці магазину по вул. Мічуріна у м. Амвросіївка Донецької області, зустрівся з ОСОБА_5, де, виконуючи вимоги останнього, передав обвинуваченому обумовлену суму грошових коштів у сумі 5 000 грн. ОСОБА_5 шляхом обману заволодів чужим майном - грошовими коштами, що належать ОСОБА_7 у сумі 5 000 грн. При цьому ОСОБА_5 умисно використав владу і службове становище всупереч інтересам служби з корисливих мотивів, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян і державі у вигляді підриву престижу й авторитету органів місцевого самоврядування.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює новий вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Наведених вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції дотримався.

Суд першої інстанції однією з підстав виправдання обвинуваченого ОСОБА_5 встановив недопустимість доказів, досліджених під час судового розгляду матеріалів досудового розслідування, оскільки частина з цих матеріалів не була внесена до реєстру матеріалів досудового розслідування.

Апеляційний суд, скасовуючи виправдувальний вирок, дійшов правильного висновку, що таке рішення суду першої інстанції суперечить вимогам кримінального процесуального закону, зокрема положенням статі 87, якою визначені випадки недопустимості доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, оскільки такі порушення прав та свобод ОСОБА_5 не були встановлені.

Статтею 109 КПК України передбачено, що реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

При цьому, не зазначення у реєстрі матеріалів досудового розслідування переліку доказів по справі не має своїм наслідком згідно з кримінальним процесуальним законом визнання цих доказів недопустимими.

Частиною 2 статті 290 КПК України встановлено, що прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.

Разом з тим, частиною 12 вказаної статті передбачено, що тільки в разі якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Натомість, ОСОБА_5 підтвердив під час апеляційного розгляду, що документи у письмовому вигляді були надані йому і його захиснику стороною обвинувачення по закінченню досудового розслідування, що також підтверджується матеріалами кримінального провадження (судовий том а.с. 115-116)

Як встановив апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 358 КПК України в судовому засіданні в повному обсязі досліджені всі докази, надані стороною обвинувачення, питання про їх недопустимість у ході судового розгляду не розглядалось.

З огляду на те, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.